Класична теорія

3 розвитком капіталізму, у зв'язку з тим, що капітал із сфери обігу проникає в сферу виробництва (і фундаментально там закріплюється), основні положення меркантилізму починають втрачати акту¬альність: на порядок денний виходять нові вимоги - свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретич¬ним поглядам фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи - представники одного з напрямків класичної по-літекономії, який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на меркантилізм. Вони, на відміну від меркантилістів, джерело багатства вбачали не в сфері обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх заслуга. В той же час фізіократи обмежували виробницт¬во лише землеробством. Промисловість вони вважали непродукти¬вною галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій сфері нале¬жали до "безплідного класу". Визначними представниками Фізіократизму у Франції були: Франсуа Кене (1694-1774 pp.), Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781 pp.), Віктор Мірабо (1715-1789 pp.). Теорії фізіократів розроблялися також в Італії, Великобританії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах.

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті (1623-1687 pp.), Адам Сміт (1723-1790 pp.) i Давид Рікардо (1772-1823 pp.). Головні наукові досягнення класиків - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів; започаткування трудової теорії вартості; виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців. Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

Термін "фізіократи" походить від двох грецьких слів: "фізіс" - природа і "кратос" - влада, сила; фізіократи вперше розглядають буржуазне суспільство як класове, виділяючи в ньому три класи: фермери - єдино продуктивний клас; власники (в основному власники землі); третій клас - всі інші, тобто всі, хто зайнятий у інших, окрім землеробства, галузях господарства.

Д.Рікардо відкрив навіть закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток підприємця), і довів, що прибуток зростає або зменшується у тій самій пропорції, в якій зменшується або зростає заробітна плата.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.

2. Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється так:

Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної, а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам, тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Засновником класичної теорії в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.) (також вважається засновником статистики).

Основні праці:

1)“Трактат про податки та збори” (1662)

2)“Слово мудрим” (1664)