Національний дохід
План
1. Суть і джерела виробництва національного доходу, його форми
2. Розподіл, перерозподіл і використання національного доходу.
3. Проблеми зростання і перерозподілу національного доходу України.
4. Висновки
Використана література
1. Суть і джерела виробництва
національного доходу, його форми
Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.
Першою в історії економічної науки спробою аналізу доходів капіталістичного суспільства та їх розподілу став складений у 1664 р. англійським економістом У. Петті баланс доходів та видатків населення Англії. Але при цьому науковець виходив не з умов виробництва, а з розподілу його продукції. У. Петті розглядав національний дохід як суму доходів, одержаних населенням від землі, капіталів, будинків за рахунок трудових зусиль.
Другу спробу обчислення балансу доходів і видатків населення Англії здійснив у 1688 р. Г. Кінг. Проте, як і У. Петті, він не бачив різниці між доходами учасників матеріального виробництва та зайнятих у невиробничій сфері. Тому за Г. Кінгом творцями національного доходу виступали групи та верстви суспільства, які одержували більші доходи. Але Г. Кінг, на відміну від У. Петті, обчислив не лише сальдо доходів і видатків населення, а й обсяг нагромадження.
Свій внесок у теорію національного доходу зробили й фізіократи. Так, в “економічних таблицях” Ф. Кене (1758 р.) уперше було відображено рух сукупного суспільного продукту одночасно у вартісній та натурально-речовій формах. Але оскільки фізіократи помилково вважали єдиною продуктивною галуззю сільське господарство, вони не зуміли розв`язати проблему суспільного відтворення у цілому.
Класики буржуазної економії А. Сміт і Д. Рікардо не бачили відмінностей між виробничим та особистим споживанням, а тому вважали, що вартість сукупного суспільного продукту зводиться до доходів і не виключає перенесену на продукт вартість спожитих засобів виробництва. На аналогічних позиціях стояв швейцарський економіст Сісмонді, який ототожнював річний сукупний суспільний продукт і національний дохід.
У світовій економічній теорії класичного та посткласичного періоду чітко простежуються два основні методологічні підходи до аналізу національного доходу: об`єктивістсько-класичний, до якого належить і марксистський, та суб`єктивістський, який включає пострікардіанські та сучасні економічні школи.
Засновники об`єктивістського напряму класичної політичної економії поділяли вихідний принцип — матеріальну суть національного доходу. Вони вважали, що останній може бути лише потоком нових товарів і послуг, вироблених у суспільстві протягом певного часу. Цю точку зору поділяли А. Сміт і Д. Рікардо. На аналогічних позиціях стояв і К, Маркс, який істотно поглибив концепцію чистого доходу Рікардо.