Логіка Давньої Індії

Речення — теза, в якій висловлюється певна точка зору на ге, що має бути доведенеВоно або ґрунтується на науковому знанні, або є результатом незалежної інтуїції, або почутим від когось. Речення — це положення, яке учасник дискусії приймає добровільно і яке потребує доведення. Воно має висловлюватися так, щоб бути зрозумілим іншим людям. Мається на увазі логічний суб'єкт, поняття про предмет думки, той предмет, що є носієм властивостей і якостей.

Основа — логічна підстава, яка випливає з прикладу, однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку і авторитету.

Коли об'єкт, який має бути доведеним, не є очевидним, то основа полягає у знаходженні таких моментів, які Зроблять його пізнаним.

Приклад — наведення загально визначених або прийнятих наукою положень.

Однорідність — складова доведення, що виявляється в подібності

сутності, атрибутів, причини і наслідку

Сюди ж відносили і «застосування» — логічне правило, що полягало в наведенні інших фактів, які належать до того самого класу чи роду, для доведення атрибута логічного суб'єкта.

Різнорідність — складова доведення, що полягає у взаємному розрізненні сутності, атрибутів, причини і наслідку.

Пряма перцепція - безпосереднє сприйняття відповідного предмета.

Її відмітними рисами є очевидність, незалежність від уяви і помилок. До таких помилок відносили:

— приймати один предмет за інший (наприклад, міраж — за дійсність);

— вбачати в елементарному якийсь комплекс (так, уві сні людина може бачити два місяці замість одного);

— вважати, ніби предмет має певну форму, тоді як насправді він ЇЇ не має (наприклад, бачити вогняне колесо при швидкому обертанні предмета, що горить),

— помилка сприймання (при розладі органів чуття);

— приписування невластивої дії чому-небудь (наприклад, уявний рух дерев, коли швидко повз них проїжджаєш).

Висновок - розпізнавання об'єкта за умови, що він безпосередньо не сприймається.

При цьому називали такі види висновку:

— висновок про наявність об'єкта на підставі наявності його ознаки (наприклад, про наявність вогню на підставі наявності диму);

— висновок про існування неприйнятого з існування сприйнятого або із частини якоїсь сутності про несприйнятя частину (скажімо, виводити минуле з теперішнього або існування воза з існування його частини, наприклад, колеса тощо);

— виведення із дії її причини (наприклад, якщо предмет, який ми бачимо здалеку, нерухомий, то робимо висновок, що це — дерево, а якщо він рухається, то це — людина);

— коли ми знаємо про взаємозв'язок багатьох речей і з наявності деяких з них робимо висновок про існування інших (наприклад, з факту народження робимо висновок про смерть);