Дефініція мови. Мова як знакова система

Без мови немає пізнання дійсності. Чи залежать наші знання про світ від мови, яку використовують у процесі його пізнання? Наскільки істотна така залежність? Чи, може, дивлячись на все крізь призму мови, ми завжди бачимо викривлений до невпізнанності довколишній світ?

Положення про неминучу залежність образу світу від вибору поняттєвого апарату і виражальних можливостей мови, які ми використовуємо, дуже поширене. Воно рідко оголошується прямо, частіше воно є одним із наслідків загальних уявлень про мову та її роль у житті людини та суспільства.Німецький лінгвіст В.Гумбольдт розвивав ідею про мову як одну з форм виявлення особливого «духу народу». Німецький філософ Е.Кассирер вважав мову реалізацією споконвічно властивих людині здібностей користуватися символами. Філософи А.Бергсон і Е.Гуссерль наполягали на тому, що мова перетворює за власними законами все те, що дано нам безпосереднім досвідом. Польський логік К.Айдукевич, який певний час обстоював «радикальний конвенціоналізм», гадав, що науковий образ світу можна змінити шляхом відповідних змін поняттєвого апарату, натомість сам вибір цього апарату нічим, по суті, не обмежений. Такі досить різні міркування про мову мають один загальний наслідок: положення про неминучу залежність знань про світ від мови, яку використовують.

Мова — необхідний інструмент для відображення людиною дійсності, що впливає на спосіб її сприйняття і пізнання. Активна роль мови у процесі пізнавальної діяльності безсумнівна. Вона впливає на рівень абстрактного мислення, на можливість і спосіб постановки питань щодо навколишнього світу і одержання відповіді на них.

Проте твердити, що мова являє собою активний чинник формування нашої картини світу, ще не означає, що нею визначаються принципові межі будь-якого досліду. Мова не тільки впливає на пізнання, але і сама формується у процесі вивчення дійсності як спосіб адекватного її віддзеркалення. Досконалість мови залежить від рівня людських знань і людської практики. Динамічний характер зв'язку мови з пізнанням, їх постійний взаємовплив та взаємо удосконалення виключають як прямолінійне уявлення про копіювання мовою дійсності, так і положення про визначеність нашого образу світу поняттєвим апаратом нашого мислення.

3. Логічна граматика

З граматики добре відомий поділ на частини мови. Серед них — іменник, прикметник, дієслово і т.п. Поділ мовних висловів на семантичні категорії, які широко використовуються у логіці, нагадує цей граматичний поділ і, в принципі, вийшов з нього. Тому теорію семантичних категорій іноді називають «логічною граматикою». її завдання — запобігати змішуванню мовних висловів різних типів і тим самим утворенню беззмістовних, на зразок «квадратичність п'є уявлення» або «якщо віє вітер, то зірка».

Ідея семантичних категорій була висунута на початку цього сторіччя Е.Гуссерлем, який назвав їх «категоріями значення». Як логіко-філософська доктрина, що широко застосовується у дослідженнях мови, теорія категорій була детально розвинута польськими логіками С.Лесневським, К.Айдукевичем та А.Тарським.

Поділ мовних зворотів на семантичні категорії відбувається залежно від того, що ці звороти означають. Вважається, що два вирази належать до однієї і тієї самої семантичної категорії розглядуваної мови, якщо заміна одного з них іншим у довільному осмисленому реченні не перетворює його на беззмістовне.

Навпаки, два вислови завжди належать до різних категорій, якщо підставлення одного з них замість другого призводить до втрати осмисленості.

Наприклад, імена «Сократ» і «Платон» належать до однієї й тієї ж семантичної категорії: заміна одного з них другим, у будь-якому осмисленні речення, дає знов-таки осмислене речення. Скажімо, речення «Платон був учителем Арістотеля» є осмисленим і істинним. Речення, яке одержуємо з нього шляхом заміни, «Сократ був учителем Арістотеля» буде хибним, але осмисленим.

Вислови «Сократ» і «стоїть» належать до різних семантичних категорій, оскільки з речення «Сократ стоїть» при заміні слова «стоїть» словом «Сократ» утворюється вислів «Сократ Сократ», що взагалі не є реченням.

Ще кілька прикладів. Вислови «або.., або..,» та «якщо.., то...» належать до однієї категорії, оскільки при перетворенні, припустимо, речення «або йде дощ, або буде вітер» у речення «якщо йде дощ, то віє вітер» осмисленість зберігається. Слова «більш» і «старший» також належать до однієї й тієї ж семантичної категорії, оскільки будь-яке речення, осмислене з одним із цих слів, буде осмисленим і з іншим.