ЛОГІКА ЯК НАУКА: МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ

Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в тому числі й гуманізму.

Логіка була обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс. Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставлений» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському;державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Оме-льянчик та інші.

4. Особливості загальної або традиційної (арістотелівської) логіки.

Під терміном "загальна традиційна (арістотелівська) логіка" об'єднують: античну логіку, в становлення і розвиток якої зробили внесок Парменід, Зенон Єлейський, Сократ, Платон, Арістотель, Теофраст, Хрісипп та інші античні філософи; схоластичну логіку, в розвиток якої на підставі античної логіки зробили внесок М.Пселл, Р.Луллій, Р.Декарт та ін.1

Особливості загальної або традиційної логіки полягають в слідуючому:

а)досліджуючи форми і закони мислення, вона лише частково абстрагується від гносеологічного змісту думок, тобто зміст думок враховується при аналізі структури (побудови) мислення;

б)при зображенні структури думок використовується природна мова і частково штучна (формалізована) мова, тобто особлива система знаків і символів. Використання особливої штучної знакової системи для зображення структури мислення отримало назву "метод формалізації", сутність якого буде розглянута у розділі 3;

в)досліджуючи форми і закони мислення, загальна, традиційна логіка оперує поняттями "правильне мислення" і "неправильне мислення". Правильним у традиційній логіці називають мислення, яке підпорядковується законам логіки, відповідно, неправильним — мислення, яке порушує ці закони. На підставі логічних законів у традиційній логіці формулюються основні правила, яким має підкорятися людське мислення, щоб його результат, а саме людська думка, була логічною, тобто правильною. У цьому значенні традиційна логіка є нормативною наукою, оскільки вона вказує, як потрібно правильно мислити і які існують умови для досягнення істини у процесі пізнання;

г)загальна традиційна логіка є двозначною (бівалентною) логікою, оскільки вона оперує двома логічними категоріями "істина" і "хибність". При цьому вона абстрагується від тих конкретних умов, за якиходне і те ж висловлювання може бути істинним, а може бути хибним;