СУДЖЕННЯ

КОЛОМИЯ’99

ПЛАН

1.Загальна характеристика суджень.

2.Судження і речення.

3.Судження і висловлювання.

4.Прості судження. Їх структура: суб’єкт, предикат, зв’язка, кванторне слово.

Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: “Злочин є діяння суспільно небезпечне”; “Крадіжка здійснюється тільки навмисне” і т. д.

Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної діяльності.

Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв’язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: “Право є сукупність правил поведінки”, “Право не існує без держави”…, ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв’язок із іншими явищами.

Таким чином, судження – це не просто зв’язок понять чи уявлень, за якими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв’язків і відношень між предметами.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Так, судження: “Суд – орган правосуддя” – є істинним, воно відповідає дійсності, правильно відображає її. А таке судження, як “Харків є більшим від Києва”, “Крадіжка не є злочин” – хибні, оскільки те, що висловлюється, не відповідає дійсності.

Питання про те, яким є конкретне судження – істинним чи хибним, розв’язується практикою.

Кожне судження завжди виражається у формі граматичного речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.

Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого не-будь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.

Судження – категорія логічна, речення – категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб’єкт, предикат і зв’язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути і одночленним, і двочленним , і многочленним. Окрім підмета і присудка, граматичне речення має ще й інші другорядні члени: означення, додаток, обставина.

Логічна будова судження інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє його від інших мов. За складом суб’єкта і предиката судження поділяються на прості та складні.