Українська література на початку ХХ ст.

Література кожного народу є його художньою історією. Вона виникає на певному етапі культурного розвитку цього народу (коли з'яв-ляється писемність) і довгі віки розвивається поряд з ним, відтворюючи в художніх образах і картинах різні події та явища дійсності і духовного життя людей. Ось чому про минуле й сучасне різних народів ми довідуємося не лише з історичних праць, а й з літературних творів.

Українське мистецтво слова постійно роз-вивалося у тісних зв'язках з іншими літера-турами. Прогресивні письменники відтворю-вали тогочасну дійсність, викривали соціальні пороки суспільного ладу.

Однак умови розвитку національних літератур були не однакові, зокрема в Росії. Хоч само-державство й чинило утиски прогресивним російським письменникам, але це були тільки поодинокі випадки. Українська ж література терпіла переслідування й обмеження, а то й прямі заборони. Особливо чітко це виявлялося у ХІХ ст. Українські письменники зрідка могли надрукувати якісь із своїх творів у Галичині, де урядовий тиск був дещо слабшим. Чимало творів не змогли побачити світ; багато руко-писів загублено й утрачено назавжди. Діячі української культури нерідко опинялися за ґратами чи в засланні.

Проте зовсім задушити українську культуру царату не вдалося. На початку ХХ ст. вона бурхливо розвивалася, збагачувалося наше красне письменство, найкращі твори лягли в золотий фонд світової літератури.

Відбуваються зміни й у побуті народу, віруваннях, обрядах, а також у характері людей, їхніх інтересах і прагненнях.

У цей період перед українською літературою посталють нові перспективи. Активно по-ширюється українська преса, яка надавала свої сторінки письменникам. Популярним виданням стає "Літературно-Науковий Вісник", що об'єднував письменників з усієї України. Творчість Івана Франка, Лесі Українки, Ми-хайла Коцюбинського виводить українську літературу з кола переважно селянської тема-тики. Натуралістичне фотографування села і зосередженність на небагатьох громадських проблемах поступово відходить у минуле. Українські письменники сприймають нові мистецькі течії, такі як модернізм, що завойовують собі місце в літературах інших народів. Стає популярним і новий жанр літератури – новела (коротке оповідання), хоча залишається в силі вже випробуваний роман.

Та все ж Україна і далі залишалася залежною, що утруднювало творчість митців. Присвятити себе виключно літературній праці означало бути приреченим до смерті, оскільки така професія не могла забезпечити людське існу-вання. Письменникам доводилось працювати на різних роботах. Серед них були службовці, адвокати, вчителі. Отже, утиски української літератури не припинялися. Саме тому твори часто десятки років чекали можливості бути опублікованими. Певною мірою така ситуація пом'якшилася після революції 1905-1907 рр.

Явища в житті суспільства знаходять своє відтворення в художній літературі. Основними темами її є показ нещадного визиску трудящих міста й села, їхнього важкого становища, змін у психології, особливостей визвольної боротьби. Тут можна згадати такі твори, як "Швачка" Павла Грабовського, "Ялинка" і "Маленький грішник" Михайла Коцюбинського, "Школяр" Архипа Тесленка. Тут виведені образи вільних, але дуже вбогих селян, міської наймички і бездоглядної дитини, виснаженої непосильною працею дівчини-швачки.

Необхідно зауважити, що твори письменників Західної та Східної України, що була на той час розділеною, мали спільну тему: єднання всіх українців.

У творах Франка, Грабовського звучить ідея необхідності повалення самодержавства як соціально несправедливого ладу.

Ця тема була основною і у післявоєнні роки, коли українська література була вільною. Тоді поряд з письменниками, що почали друкуватися наприкінці ХІХ ст. (Микола Вороний, Олек-сандр Олесь), виступали і нові: поети – Василь Еллан-Блакитний, Василь Чумак, Павло Тичи-на, Володимир Сосюра; прозаїки – Гнат Михайличенко, Андрій Заливчий, Микола Хвильовий та багато інших.

Виникають численні літературні спілки та організації ("Плуг", "Гарт", ВАПЛІТЕ, "Західна Україна", "МАРС", ВУСПП, "Молодняк" та ін.), розвивається українська преса.

Отже, початок ХХ ст. характеризується значним розвитком української літератури порівняно з минулим століттям. Українські митці долали численні перепони, які на їх шляху зводили ті, хто заперечував сам факт існування українського народу, а, отже, і його культуру. Українське мистецтво впевнено завойовувало світове визнання.