Слово про рідну матір

Щира дяка вірним побратимам за солідарність і допомогу звучить у десятій строфі. Як не радіти, коли “на ясні зорі й тихі води” творчого життя йдуть, відчуваючи плече один одного, брати на чолі з “російським сміливим королем”. То чи ж може статися, щоб отака монолітна “сім’я велика, вольна, нова”, здружена родина соціалістичних націй впала в гітлерівське ярмо? – запитує поет. А запитує він схвильовано, пристрасно:

Хто може випити Дніпро

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

Уся строфа звучить як одне риторичне запитання. Особливої сили досягає автор, зіставляючи контрастні, навіяні народною мудрістю поняття: злото-серебро і плуги кривди, серця чистоо добро і чорна злоба. З фольклорних джерел видобуто й такі поетичні деталі:

Хто чорну витеше труну

На красний Київ наш і Канів?..

Чи совам зборками орла?

Чи правду кривді подолати?

Відповідь – єдина: ніколи!

Звідки така переконаність, віра в нездоланність Вітчизни?

Бо партія біля керма

Стоїть, радянські вільні люди!

Саме в цій монолітній згуртованості радянського народу під проводом мудрого керманича – Комуністичної партії – запорука всіх наших перемог.

Непохитну впевненість в перемозі радянського народу поет висловлює в останньому рядку поеми –

Та сонце устає – на Сході!

Як неминучий світанок після ночі, так і перемога буде нашою. І прийде вона зі Сходу, з радянської землі. Ніяка зловорожа сила не подолає народу, в якого славетне минуле, героїчне сучасне і сонцесяйне майбутнє. Так можна визначити основну ідею поеми.

Глибокий патріотичний зміст “Слова...” втілений у досконалу художню форму. Як і більшість творів Рильського, ця поема захоплює нас красою думки і почуття. Поет живописує словом, беручи зі своєї мистецької палітри найтонші барви та відтінки. Завдяки його умінню це майстерно робити, ніби живу бачимо Вітчизну-матір, її великих синів та дочок, чуємо її слово-пісню.