Світова література

12.Еволюція драматургії Метерлінка. Моріс Метерлінк - теоретик і практик символістської драми. Його творчий шлях був довгий і плідний: багато п'єс, віршів, філософських трактатів. Проблематика п'єс, його погляди, ставлення до символізму поступово мінялися, в ХХ столітті він відмовився від багатьох поглядів 90-х років, подолав песимізм, наблизився до реалізму, а потім знов повернувся до містики. Метерлінк, дуже складна особистість, вважав, що прогрес не робить людину нової епохи щасливішою, добрішою, здоровішою, його лякало знецінення людини. В своїй першій п'єсі “Принцеса Мален” (1889) він ставить питання людського буття, а головний персонаж віддалено нагадує Гамлета. Тема приреченості кожної живої істоти. В п'єсах 90-х - жодної реальної прикмети часу або місця. Декорації напівфантастичні, імена героїв - видумані в дусі старовинних казок. Концепція людини-маріонетки, людини-іграшки в руках долі і смерті призвела до написання інших п'єс: . В 90-ті роки він створює 4 маленькі драми - “Непрохана” (1891), “Сліпі”(1891), “Там всередині” (1894) та “Смерть Тентажиля” (1894). П'єса “Сліпі” - символістська драма. Заблукані сліпі - в широкому трактуванні - людство, що не знаходить виходу з лісу життя. “Смерть керує нашим життям, і в нашого життя немає іншої цілі, окрім смерті”, за власними словами автора. “Смерть Тентажиля”: дія знов відбувається на острові, де живе королева, яка наказує привести туди маленького хлопчика. Королева збирається вбити Тентажиля, але всі, хто хоче зупинити її - не можуть. Тільки сестра хлопчика Ігрена намагається врятувати його, і діалогом автор підводить дію до смерті хлопчика за дверима. Ранні п'єси Метерлінка не зачіпали проблем політики, соціальних труднощів. Сила Метерлінка у звернені до центральних питань буття. Коло проблем символісьтської драми окреслило і коло своєрідних сценічних прийомів, введених в театр Метерлінком. Ставлення до героя як до іграшки в руках долі визначає його своєрідність, вірніше відсутність своєрідності. Такого героя не треба грати - актор стає маріонеткою в руках режисера, чия роль зростає, і художника. В п'єсі “Сліпі” можна поміняти місцями репліки персонажів, і нічого не зміниться. Музика стала невід'ємним елементом символістського спектаклю, підсилювала настрій, заповнювала важкі паузи. Все характерне, побутове, соціальне свідомо прибиралося з гри актора. Величезну роль грало мовчання. Проте символістська драма так і не стала загальнодоступною.13.Творчий шлях Верхарна. Еміль Верхарн народився в 1855 році в сім'ї дрібного рантьє в містечку Сент-Аман неподалік від Антверпена. Вчився в Генті, затим - на юридичному факультеті Лувенського університету, затим стажувався в Брюселі, думаючи займатися адвокатурою. Проте ще з 15 років Верхарн почав писати вірші, і дуже скоро закинув юриспруденцію заради поезії. Перший період творчості проходить під знаком захоплення старовинним фламандським мистецтвом, а також зближенням з “Молодою Бельгією”, що пропагандувала відродження інтересу до народності. Так в 1883 році виникає його перша збірка “Фламандські вірші”, що характеризується матеріалізмом, багатством, яскравими фарбами, пластичність образів. За “ФС” йде збірка “Монахи” (1886), що різко контрастує з ними зі темою та настроєм. Поет прагне накреслити образи людей, що присвятили себе ідеї. Ціла галерея типів ченців: епічний, феодальний, дикий, покірливий тощо. У 1887 році в житті Верхарна починається важка духовна криза, коли дійсність почала втрачати свою реальність, сприймалася як марення. Вираженням цього періоду є збірки “Вечори”(1888), “Крахи” (1888) та “Чорні смолоскипи” (1891). В цій трилогії звучать мотиви безвиході, трагізму, відчаю. Верхарн зближується з естетикою декадансу. Жахливі образи мають, як правило, узагальнено-символічний зміст. Розум поета, приголомшений цими образами, відмовляється йому служити, сприймати логіку явищ та їхній зв'язок. Переважає червоно-чорна гама кольорів. Це найважчий період у творчості Верхарна. Проте Верхарн не є декадентом в чистому розумінні цього слова. Наступний період пов'язаний із поверненням до селянської теми, на цей раз в її трагічному аспекті. Збірки “Поля в маренні” (1893) та “Примарні села” (1894) змальовують вбогість бельгійського селянства, його приреченість. Наступна збірка - “Міста-спрути” (1896) - є переходом до теми капіталістичного міста, суперечностей, які воно несе, осмислення цього всього в сатиричному та патетичному ключі. Верхарн оспівує працю, робітничий рух. Від цих збірок Верхарн починає писати вільним віршем, вважаючи, що рамки розміру обмежують поета. Драма “Світання”(1898), одна з двох драм, написаних Верхарном наприкінці ХІХ століття, розвиває в умовній, утопічній формі тему повстання. Дія її відбувається у видуманому місті, обложеному ворожими військами, з якими братаються його мешканці. В 1899 році виникає драма “Монастир”, що повертає Верхарна до тематики збірки “Монахи”. В збірці “Обличчя життя” (1899) людина постає не тільки в своїх конкретних соціальних зв'язках, а й у всій різноманітності відносин із природою, зі світом, і відносини ці осмислюються абсолютно по-новому. Людина перестає бути жалюгідною піщинкою в космосі. Збірки 900-х років - “Буйні сили”(1908), “Кольорове сяйво”(1906), “Державні ритми”(1910) - мають лейтмотивом визвольну тему, проте вона розкривається в них у ширшому історичному ракурсі. Поет ставить собі задачу простежити історію боротьби людство за духовне і соціальне звільнення. У пізніх збірках своїх віршів - “Вся Фландрія”(1904-1911), “Схвильовані ниви”(1912), “Легенди Фландрії та Брабанту”(1916) Верхарн повертається до тематики своїх ранніх творів. Під час війни в Верхарна переважають національні, навіть шовіністичні мотиви (“Червоні крила війни”, “Скривавлена Бельгія”). Загинув він під поїздом на вокзалі під час війни.14.Література Бельгії (загальна характеристика). Самостійна бельгійська література, орієнтована на французьку, постає в останні десятиліття ХІХ століття у зв'язку з бурхливим промисловим розвитком. Її передвісником був Шарль де Костер (1827-1879) з історичним романом “Легенда про Тіля Уленшпігеля” (1867), першим значним реалістичним твором в б літературі. В 80-90 роки реалістичний напрям об'єднався навколо журналу “Молода Бельгія” (1881-1897). Камілл Лемоньє (1844-1913) - учень Золя, творив у дусі натуралістичного роману, ставив великі соціальні проблеми, відображаючи характерні для свого часу суспільні процеси. Несприйняття цих процесів породжує бельгійський символізм, співзвучний з французьким. Жорж Роденбах (1855-1898), поет і романіст, наповнює свої твори тугою про минуле, несприйняттям сучасності, мріями про стару Фландрію. Депресивні теми, смерть у збірці “Царство мовчання”, найвідомішому романі “Мертвий Брюгге” (1892). Роденбах стверджує містичну ідею панування смерті та таємниці над життям людини переважно за допомогою художніх образів своїх творів, тим часом Метерлінк намагається дати цій ідеї теоретичне обгрунтування, творячи філософію і естетику бельгійського символізму. Моріс Метерлінк (1862-1949) - творець і теоретик символістської драми. В 90-ті роки він створює 4 маленькі драми - “Непрохана” (1891), “Сліпі”(1891), “Там всередині” (1894) та “Смерть Тентажиля” (1894), що найповніше виражають ідеалістичну філософську програму Метерлінка, викладену ним у трактаті “Скарб покірних”. “Синій птах” (1908) - найкраща п'єса Метерлінка, в якій використана форма народної казки. Еміль Верхарн (1855-1916) - поет-символіст, що зумів виразити усю складність перехідної епохи, відобразивши не тільки розпад і крах старих форм, а й передчуття нових, що несе нові надії. Перша збірка - “Фламандські вірші” - несе відбиток підкресленого матеріалізму. Наступна - “Монахи” - несподівано сувора і стримана, і , нарешті, його найвище вираження - “Вечори” (1888), “Чорні смолоскими” (1891), “Поля у маренні”(1893), “Примарні села” (1894), “Міста-спрути”(1896), “Обличчя життя”(1899), “Буйні сили”(1908), “Різнокольорове сяйво”(1906), “Державні ритми)(1910). Верхарн також є автором двох драм, серед яких найвизначніша - “Світанки” (1898). В пізніх збірках Верхарна “Вся Фландрія” (1904-1911), “Хвилюючі ниви”(1912), “Легенди Фландрії та Брабанту” (1916) відновлюється селянська тематика ранніх творів. Верхарн загинув під поїздом на вокзалі в Руані.