Життя і творчість Олекси Степановича

Давно душа подружена з піснями,

Але мудріш од співу німота –

Владніше струн уміє вона звати

У висоту, де світиться мета

І віє дух аріри і посвяти.

Уже перші надруковані на початку 20 х років XX ст. , вірші О. Стефановича. привернули увагу літературних кіл української еміграції у тогочасній Чехословаччині. Згодом він зажив слави одного із найталановитіших поетів празької школи., але його замкнутість , само ізольованість і очевидно , особлива вимогливість і не дали змоги помножити її , самоутвердитись уже в новій, другій еміграції, де він жив більш ніж скромно. Опинившись фактично поза літературним життям української громади. На Україну оригінальна поезія О. Стефановича недійшла не мала тут жодного відгуку й визнання .

За цими, зовні скупими фактами життя о. Стефановича приховане велике й напружене, інтелектуальне життя поета, яке , реалізувалося у його натхненній поетичній спадщині. Друкуватися о.Стефанович почав 1923 р . в українській емігранській пресі – журналах „Нова Україна”, „Веселка”, „Український студент”, „студентський вісник”.

Батьки готували сина до духовної кар’єри. Волинська духовна семінарія була російськомовним навчальним закладом і не дала майбутньому поетові ані найменших знань української мови та літератури.

Любов до рідної мови він успадкував від батька – українця та селянського оточення. Потрапивши в еміграцію О. Стефанович уже зробив свій вибір : Україна її воля й державність. У Празі опинився в середовищі української інтелігенції , гуртувалася навколо українського вільного університету Педагогічного університету ім. . Драгоманова Української господарської академії в Подєбрадах, Українського інституту – громодознавства та інших, культурних і видавничих центрів. У Празі тоді жили й працювали відомі українські письменники О. Олесь С. Черкасенко, Є. Маланюк, О. Ольжич та інші письменники, які й сприяли тому, що молодий О. Стефанович став поетом, посів одне з провідних місць серед празької групи.

Перші друковані твори О. Стефановича ще позначені символістською поетикою й образністю. Барвисті, соковиті переважно краєвиди рідної Волині, картини селянського достатку достатку. Осінь у Стефановича переоніфіковано в образок то княгині Люди, гожої господині , смоглолицьої молодиці з круглими синіми очима, то сумної влади, поруч із ліричним настроєм – реалії тогочасного життя.

Найвищим злетом української державності в розумінні поета є княжа доба а вже її відлунням стали козацькі часи й українська революція 1917 – 1920 рр. Свідок і учасник вікових визвольних змагань українців для О. Стефановича – золотоверхий Київ над Дніпром, якому присвятив одну з перлин своєї лірики – вірш „Київ”(1937).

Піднявся злотно – зелено,

А за тло – густа синьота,

Хай яка влада вагота,

Її скине смагле решето,

Йшов Батий на нього не двічі,

Та зникав туманом примар, -