Іван Франко життєвий та творчий шлях

Наслідком глибокого вивчення економічного становища народу були твори Франка з життя трудящих, головне ж – збірка “Борислав”, в якій змальовано тяжке життя робітників-ріпників.

В затхлій атмосфері Галичини сміливий виступ молоді справив враження грому серед ясного неба. Зі Львова у найглухіші закутки поповзли чутки: в Галичині з’явилися соціалісти! Про це заговорили великі пани в кав’ярнях, попи-уніати по церквах, ксьондзи по костьолах. Пішли доноси. Націоналістична преса розповсюджувала найдивовижніші чутки, перебріхуючи їх на всі лади. Про діяльність Франка та його товаришів стало відомо урядові у Відні. В червні 1877 року на гурток демократичної молоді налітає поліція і Франко з товаришами потрапляє за тюремні грати. Було організовано гучний процес соціалістів, на зразок численних процесів, що відбувались тоді в Австро-Угорщині і Росії.

Просидів Франко всього 9 місяців. Молодь вразив не так сам процес, як наслідки його.

Написаний під час ув’язнення вірш “Товаришам із тюрми” прозвучав як сміливий виклик модного поета всьому експлуататорському суспільству:

Обривають звільна всі пута,

Що в’язали нас з давнім життєм:

З давніх брудів і думка розкута –

Ожиємо, брати, ожиєм!

Вийшовши з тюрми, Франко і його товариші опинилися в становищі “проскрібованих”, тобто в становищі людей, від яких відсахнулися всі. На деяких це вплинуло так гнітюче, що вони кинулись замолювати “гріхи” своєї юності. У Франка і Павлика осуд буржуазного суспільства викликав протилежну реакцію.

У 1878 році Франко очолює видання першого на Україні бойового революційно-демократичного журналу “Громадський друг”. Поліція з номера в номер конфісковує журнал, але Франко разом з Павликом, змінюючи назву і характер видання (збірники “Дзвін” і “Молот”), продовжує видавати його. Налагоджуються зв’язки з львівськими друкарями, Франко входить до складу “Робітничого комітету”, стає одним із редакторів і співробітників польської робітничої газети “Праця”, веде активну пропагандистську роботу в гуртках, які об’єднували робітників різних національностей – українців, поляків, євреїв, угорців, німців.

На початку 1880 року Франко, щоб не вмерти з голоду, вимушений був шукати роботи на провінції. По дорозі з Коломиї до Березова, в Яблонові, він з своїм товаришем Геником був несподівано арештований. У Косові селянин Фокшей стріляв у війта і поранив його. Поліція вважала, що постріл у Косові був викликаний соціалістичною агітацією Франка. Вирішили склепати новий соціалістичний процес. Але з наміру того нічого не вийшло. Після трьох місяців слідчої тюрми в Коломиї Франка відправлено етапом на місце народження. До Дрогобича його привезли хворого, з високою температурою і посадили до “ями”. Того ж дня, незважаючи на сльоту, жандарм повів його пішки до Нагуєвичів, як безпаспортного волоцюгу.

Пробувши тиждень у своєї рідні, яка жила у великих злиднях, Франко знову йде шукати заробітків. Вкрай виснажений, він захворів на пропасницю. В Коломиї пробув у готелі тиждень, написав відому повість “На дні” та знаменитий гімн “Вічний революціонер” і на останні гроші вислав до Львова в редакцію робітничої газети “Праця”. Кілька днів жив на три центи, знайдені на березі Пруту. А коли і їх не стало, залишився в кімнаті готелю і лежав на ліжку три дні голодний, в гарячці, чекаючи кінця.

Врятовує Франка Геник. За порадою Геника він їде до Дрогобича, бере паспорт, щоб поліція не могла знову прискіпатися. Повернувшись до Березова, він кілька тижнів пролежав у Геника, лікуючись від пропасниці.

Але коломийський староста не міг спати спокійно, поки в його окрузі перебував Франко. І от на хворого поета знову налітає поліція і пішки жене з Березова до Коломиї. Під час важкого переходу на розбитих і покалічених ногах Франка позлазили нігті.