Шарлотта Бронте. Джейн Ейр
Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов роман "Шерли" - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від разгоравшегося чартистського руху. У 1853 р. був опублікований роман "Вильетт", найбільше автобиографичний: у ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було зв'язано стільки спогадів.
У будинку Патрика Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Николе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрик Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта простилася з ним у хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів.
Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала й у Брюсселеві, де бачилася із сімейством Еже. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлотти Бронте".
Роман “Джейн Ейр” – як вершина творчості Шарлоти Бронте
Роман "Джен Ейр" залучив і вразив читачів образом головної героїні - сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за своє людське достоїнство. Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Це поки ще не політична рівноправність - виборчих прав для жінок не вимагали навіть чартисти, - але рівність жінки з чоловіком у трудовий діяльності і родині. У постановці жіночого питання й у самому своєму творчості Шарлотта Бронте була близька французькій письменниці Жорж Санд, знаменитий роман якої "Консуело" (1842 р.) дуже любила Ш. Бронте.
Джен Ейр - палка і сильна натура, носителька стихійного протесту проти всякого гноблення. Ще в дитинстві вона відкрито повстає проти своєї багатої і лицемірної виховательки і її жорстокого, розпещеного сина. У притулку, у бесіді з лагідної і терплячий Елен Бернс, вона висловлює думку про необхідності опору: "Коли нас б'ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар - інакше і бути не може - притім з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!"
Ні, зовсім не християнську мораль проповідувала у своїй книзі бідна гувернантка, дочка священика! Не дивно, що роман "Джен Ейр" викликав обурення реакційних кіл. У рецензії, поміщеної в журналі "Quarterly Review" (1848 р.) говорилося: "Джен Ейр горде, а тому і вкрай невдячна; богу було завгодно зробити її самотньою і беззахисною сиротою, і проте вона нікого не дякує - ні друзів, ні керівників своєї безпомічної юності - за одяг і їжу, за турботу і виховання. Автобіографія Джен Ейр - цілком антихристиянський твір. Воно перейнято ремством проти комфорту багатих і позбавлень бідняків". Далі той же автор рецензії (це була деяка мисс Ригби) дійде висновку, що роман "Джен Ейр" породжений тим же заколотним духом, що проявився в чартизмі. Дух протесту і незалежності дається взнаки й у відносинах Джен Ейр із коханою людиною. Змучена дивної, вигадливою грою, що веде з їй її хазяїн, Джен, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у викторианском романі! Та ж рецензентка з жахом повідомляє, що, по слухах, автором роману є жінка, але це, звичайно, жінка, "яка давно уже втратила право на суспільство облич одного з нею підлоги".Саме пояснення Джен у любові приймає характер сміливої декларації про рівності. "Чи ви думаєте, що я автомат, байдужа машина?.. У мене така ж душу, як у вас, і таке ж серце... Я говорю з вами зараз, знехтувавши звичаї й умовності і навіть відкинувши все земне..."
Ставши нареченою коханої людини, на вершині щастя, Джен Ейр зберігає самовладання і тверезість. Вона коштує на стражу своєї незалежності, її лякає перетворення в рабиню, в іграшку чоловіка. Вона продовжує давати уроки його дочки, відкидає розкішні подарунки нареченого, завзято нагадує йому, що вона бідна і некрасива (так, Джен Ейр некрасива - це теж було нововведенням для англійського викторианского роману).
Довідавшись, що її улюблений одружено, Джен іде з його будинку і скитается без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в поле, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозра в злодійстві й обрекается на голодну смерть.
Сучасного читача може здивувати поводження Джен Ейр. Адже містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйної божевільний і по англійських законах не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір. Він пропонує їй виїхати з ним у Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити з ним за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячої Джен прийняти його пропозиція? Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли усякий неофіційний союз вважався ганьбою і злочином. Але рішення її героїні психологічно зрозуміло: Джен Ейр - горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути удалечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичного і запального (хоча й улюбленого) людини, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогості і розлуку.