ВЕЛИКИЙ БАЙКАР Леонід Глібов

Леонід Іванович Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько майбутнього письменника був управителем маєтків поміщиків Родзянків у с. Веселий Поділ, а згодом — у с. Горби.

Родзянки видавали себе за прихильників мистецтва, вони всерйоз вважали літературою власні порнографічні вірші, а роз¬пусту прикривали увагою до домашнього театру. Недаремно Пуш¬кін називав одного з Родзянків «наперсником Феба иль Приапа»? а Шевченко — «грязным стихоплетом» та «отвратительным ста¬рикашкой». Родзянки в своєму «чересчур затейливом саду» шма¬гали кріпаків таким же робом, як і необізнані з музами сусіди в традиційних конюшнях.

Глібов змалку надивився на поміщицьку жорстокість і люд¬ські бідування. Чи не тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих помі¬щиків.

Початкову освіту Глібов здобув дома, а пізніше, з 1840 p., вчився в Полтавській гімназії, де дитячий ще інтерес до літерату¬ри зміцнів і поглибився після знайомства з творами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида Глебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор гімназії зробив Глібову належне «внушение» та пригро¬зив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьевим-Чужбинським привернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких Чужбинський знав особисто.

Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медич¬ний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безбородька. В ліцеї, утвореному на базі гімназії вищих наук, склалася міцна літературна традиція — його вихованцями були М. Гоголь, Є. Гребінка, А. Мокрицький та інші діячі культури й літератури, імена яких на той час були вже широко відомі.

Нехтуючи заборонами й переслідуваннями, ліцеїсти захоплю¬валися читанням прогресивної періодики й пробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання товари¬шів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та істо¬рії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. І. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й дуже цінна праця і е великим внеском у літературу». Ці байки разом з вір¬шами та етнографічними записами друкувалися в 1853-1861 pp. у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».

Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чер¬нігові й навіть Петербурзі.

Педагогічну й літературну працю Глібов поєднує з куль¬турно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку місце¬вої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам пише п'єси «До мирового» й «Хуторяночка». Особливо зблизився Глібов з землевольцем І. О. Андрущенком, який був зв'язаний не тільки з організаціями «Землі і волі» в Москві та Петербурзі, а й з О. Герценом, одержував з закордону і поширював політичну літературу, зокрема «Колокол», «Полярную звезду» та інші заборонені видання.

Певне послаблення реакції в кінці 50-х і на початку 60-х років ознаменувалося організацією недільних шкіл для народу, виданням книжок, виходом нових журналів. Глібов брав безпосе¬редню участь у роботі місцевої недільної школи, відкритої при гімназії. Саме в цій школі вчився і зберіг теплі спомини про свого вихователя батько Лесі Українки.

Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі «Основа», що з 1861 p. виходив у Петербурзі. В середині 1861 р. він почав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й україн¬ською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припи¬нення 1862 р. видання «Основи». Значну частину статей для «Чер¬ниговского листка» писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.

1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З'явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а части¬на тиражу знищена.У липні 1863 р. заарештували І. Андрущенка. Серед його па¬перів було знайдено листи Глібова. Становище ускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з тюрми «на волю» Л. Глібову конфіденціальні листи, які той мав переслати в московську та пе¬тербурзьку організації «Землі і волі». Ці компрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили в слідчу комісію. Хоч обшук на квартирі письменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский листок» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, розпоря¬дженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все листування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.