Французький романтизм 19 століття

У вигнанні Гюґо створює романи “Трудівники моря” ( 1866 ), “Людина, яка сміється” ( 1869 ), трактат “Вільям Шекспір” ( 1864 ), а 4 вересня 1870 р., в день проголошення Франції республікою, повертається на батьківщину. Його зустрічають як національного героя, він займає почесне місце у суспільстві. Починається третій період творчості.Також, як і багато інших культурних діячів, Гюґо не підтримав вимог комунарів в день проголошення Паризької Комуни 18 березня 1871 р. Але не підтримав і дії версальців, які після розгрому Комуни почали жорстоку розправу над комунарами. Гюґо навіть запропонував тим, кого держава вважала злочинцями, притулок у своєму будинку у Брюсселі, і у 1872 р. випустив збірку "Грізний рік", в якій створив буквально поетичний протокол подій 1870-1871 р. Поезії “Крик”, “Розстріляні”, “Я бачив кров” засуджують масову страту комунарів. Особливо відомою є балада “За барикадами, на вулиці пустій…” В основу її було покладено реальний епізод: багато підлітків приймали участь у вуличних бійках, часто не розуміючи політичних вимог. Після падіння Комуни багатьох із них було заарештовано і розстріляно. Під час масового розстрілу один із підлітків поросив солдатів відпустити його додому ненадовго. Він хотів віддати матері годинник. Солдати відпустили, сміючись. Вони думали, що хлопець забоявся і зрадив своїх товаришів, і були вельми здивовані, коли побачили, що “боягуз” повернувся. “І відступила смерть” – пише Гюґо і залишається романтиком, тому що насправді хлопця було розстріляно. Останній роман письменника, “Дев’яносто третій рік” (1874 ), присвячено проблемі складних стосунків між милосердям і реальним життям. Три масштабних, героїчних характери – революціонер Сімурден, його учень Говен та їхній ворог, рояліст маркіз де Лантенак – перехрещуються під час подій Великої Французької революції. В останньому романі Гюґо бере під сумнів свою улюблену ідею перетворення людини під впливом милосердя. “Щиросердна подія” в романі є: маркіз де Лантенак, оточений республіканцями, які придушують контрреволюційне повстання селян з не меншою жорстокістю, ніж це колись робили королівські війська, тікає, учинивши пожежу у замку. Але крізь шум пожежі чути крики дітей, які випадково залишились в одній із веж. І маркіз повертається, і діє як справжній аристократ: він рятує дітей, нехтуючи власним життям і опиняється в руках революціонерів. Говен, який керує загоном, під враженням благородного вчинку Лантенака, відпускає його. Але маркіз і не думає змінювати власне ставлення до революції і революціонерів. Доброта Говена обертається людськими втратами, і він опиняється під судом трибуналу. Сімурден, який колись привів Говена до лав борців за кращу долю, прирікає свого учня до страти, хоча солдати благають про милосердя. Але для Сімурдена інтереси республіки стоять вище за людські почуття. Роздуми Говена перед стратою стають кульмінацією роману. Говен мріє про республіку милосердя, яка колись прийде на зміну республіці терору. Роман “Дев’яносто третій рік” можна вважати духовним заповітом великого гуманіста, так само, як і памфлет “Останній день засудженого на смерть” (1829 ), і звернення до російських солдат під час кривавої розправи над Польським Повстанням 1863 р. “Трибун і поет, він гримів над світом, як ураган”, - сказав про Віктора Гюґо Максим Горький. Віктор Гюґо привертав увагу до несправедливостей світу, і за це його поважає людство.

Письменниця Аврора Дюпен ( за чоловіком Дюдеван ) писала під псевдонімом Жорж Санд і була найкрупнішим представником французького романтичного соціально-психологічного роману, який надав живильного ґрунту для розвитку класичного реалізму. Ця освічена і революційно налаштована жінка вважала своїми літературними вчителями Руссо і Ґете, і присвятила життя боротьбі із соціальною нерівністю, як між окремими верствами суспільства, так і між чоловіком і жінкою. Вона прожила яскраве життя, товаришувала з Жерменою де Сталь, Віктором Гюґо, Альфредом Мюссе, з реалістами – Стендалєм, Бальзаком, Флобером, з композиторами – Листом і Шопеном, з поетом Міцкевичем, з художником Делакруа. Ця жінка сприймалася за життя як екзотичне явище, адже вона, на відміну від інших жінок того часу, виступала сама по собі, як самостійний художник і як самостійна особистість. Напів-аристократка, напів--простолюдинка, Аврора Дюпен з дитинства зазнала принижень, пов’язаних із “неповноцінним” походженням. Нещасливий шлюб із Казимиром Дюдеваном, який виник так, як виникала більшість шлюбів того часу, тобто не тільки без осмисленого вибору, а і практично без доброго знання одне одного, розпався, тому що майбутня письменниця прийняла мужнє рішення: знаючи, що світ засудить її, вона залишила свій родовий маєток Ноан і відправилась до Парижу, де її чекали труднощі, щоденна праця і творче життя.Аврора Дюпен почала писати заради економічної незалежності від чоловіка і поступово набула слави одного із найсерйозніших письменників соціально-романтичної школи. Романтик завжди втілює у творі мистецтва власний ідеал, і героїні численних романів Жорж Санд ( “Індіана” ( 1832 ), “Лелія” ( 1833 ), “Жак” ( 1934 ) та ін. ) виступають втіленням суб’єктивного ідеалу. Головною цінністю фундаторка жіночої емансипації вважала свободу. І саме такими є її героїні. Вони розривають зв’язки із нелюбими чоловіками і йдуть назустріч справжньому коханню. Творчість Жорж Санд несе в собі чимало суперечливих моментів. “Однією із наших святих”, - назвав її І.Тургенєв, якого вражали широта натури і мужнє серце письменниці. Одночасно існує думка про досить складне ставлення Флобера до Жорж Санд. Сам письменник не залишив коментарів, але інколи “Мадам Боварі” сприймають як пародію на життя знаменитої жінки. Занадто ідеалізовані героїні не можуть не викликати іронії. Всі вони говорять занадто правильною мовою і ніколи не вчиняють неправильно. Одночасно не можна не зазначити: Жорж Санд є справжньою спадкоємицею просвітників. Головною метою її творчості був не епатаж, в якому її часто звинувачують, а служіння суспільству із високою метою його вдосконалення. Коли французький романтизм розділився на два напрямки: на чисте мистецтво і на школу соціального роману, або на “мистецтва заради мистецтва” і “мистецтво заради прогресу”, Жорж Санд разом із Віктором Гюґо очолили другий напрямок. Жорж Санд називала своє мистецтво “романтизмом для людей” і не тільки захищала загальнолюдські цінності, а і боролася з проявами так званого “демонічного начала”, до якого схилялися Байрон, Мюссе та ін. Романи “Ускок” ( 1838 ) і “Орас” ( 1841 ) розвінчують індивідуалізм, байдуже ставлення до проблем суспільства. Романи “Консуело” ( 1843 ) і “Графиня Рудольштадт” ( 1844 ) присвячені Поліні Віардо, дочці цигана із Севільї, яка вразила колись Європу своїм унікальним талантом. “Сьогодні я бачив велике торжество мистецтва”, - записав І.Тургенєв у щоденнику після того, як вперше побачив Віардо. “Вона співає, наче дихає”, - із захопленням писав А.Мюссе у 1838 р. В романах про долю геніальної співачки існує багато натяків на сучасників Жорж Санд. Але головним у них є інше: Консуело, дочка бідної співачки, розумом і талантом перевищує багатьох з аристократів. Вона йде гідним шляхом не тільки в житті, а і в творчості, підкорює публіку не зовньошністю або кривляннями, а голосом і акторським талантом. Доля приводить Консуело до Богемії (Чехії ), де вона стає невільним учасником трагічної боротьби слов’ян за свою національну гідність і зустрічає цікаву особистість – чеського аристократа, Артура Рудольштадта, з яким відчайдушно зв’язує життя. На зображенні боротьби чеських патріотів відобразилась багатолітня дружба Жорж Санд із Шопеном, польським композитором, який перебував в Європі в еміграції через придушення духовної свободи в його рідній Польщі. Так само, як Польща страждала під російським гнітом, так само страждала Чехія під гнітом австрійців. Жорж Санд звертається до подій ХУІІІ ст., але осмислює події століття ХІХ (принцип В.Скотта ). В романі діють історичні особи ( прусський монарх Фрідріх, австрійська імператриця Марія Терезія, просвітник Вольтер ), але на рівні фону; головними героями є вигадані персонажі. І тут Жорж Санд нібито наслідує Скотта, але, на відміну від англійського письменника, який прибрав із своїх книжок все те містичне і загадкове, чим так щедро оснащували свої твори автори “ґотичних романів”, Жорж Санд зображує таємні збори франкмасонів, сповнює свою розповідь неймовірними збігами і обставинами. Особливо названа тенденція проявилася у другій частині ( “Графиня Рудольштадт” ). Але не дивлячись на всі недоліки, французька письменниця залишила глибокий слід в історії світової літератури, і не тільки в силу своєї боротьби за права жінок, а і в силу розробки жанру соціально-психологічного романтичного роману, якого було підхоплено реалістами, і де він набув значення основного жанру.