Фрідріх Дюрренматт 1921-1990
Видатний швейцарський романіст і драматург, неординарна твор¬чість якого не піддається традиційним визначенням чи система¬тизації. Його романи і новели, філософські притчі та п'єси спов¬нені гротеску й фантастики. Парадоксальні за самою своєю сут¬тю, вони не дають однозначних відповідей на одвічні питання, але змушують замислюватися про найголовніше.
Класик швейцарської літератури, прозаїк і- драматург Фрідріх Дюрренматт народився 5 січня 1921 року в сім'ї протестантського свя¬щеника у містечку Конольфінген. Здобув освіту в Цюріхському та Бернському університетах, де вивчав філософію й теологію, філо¬логічні та природничі науки, займався живописом.
Світ як алегорія. Літературний дебют Дюрренматта відбувся в роки Другої світової війни. Його перші п'єси "Адже сказано..." та "Слі¬пий", написані у 1947 p., зорієнтовані на філософське осмислення протистояння абстрактних ідей та життєвої правди. За Дюрренматтом, людина — лише "жертва поточних світоглядів", а світові по¬дії — надто грандіозні, аби вона могла брати участь у їхньому вирі¬шенні. Таким є філософський смисл алегорії, поданої в оповіданні "Тунель" (1952): його героєві — опасистому молодикові, що подорожує залізницею, — не вдалося ані відгородитися від світу, одяг¬нувши окуляри і заткнувши вуха ватою, ані втрутитися в життя, зупинивши некерований поїзд, що мчить у безодню.
Майстер детективного жанру. У 50-ті роки Дюрренматт створив ни¬зку кримінальних романів ("Суддя та його кат", "Обіцянка" та ін.), що здобули йому славу майстра детективного жанру. Втім, криміналь¬ну інтригу містять майже всі твори письменника. Однак захоплюю¬чі інтриги, аналітично точно й психологічно достеменно вибудовані розслідування та всі інші обов'язкові аксесуари жанру Дюрренматт підпорядковує не розважальності, а прагненню докопатися до таєм¬ниці, глибинних причин і наслідків. Разом зі своїми детективами Барлахом і Маттеї письменник шукає не стільки злочинця, скільки значення і прихований механізм ситуації, яку провокує, переважно, несподіваний та неймовірний випадок. Всесильна гра випадку пра¬вить всесвітом і уявляється Дюрренматтові закономірністю життя. Випадок, розвага, гра становлять головну колізію новели "Аварія" (1956). Із задоволенням приймаючи правила гри, на "лаву підсудних" за щедро накритим столом сідає Альфредо Трапе — успішний обива¬тель, цілком задоволений собою і світом. Однак коли в процесі "судо¬вого розгляду" з'ясовується, що совість Трапса цілком могла б бути обтяжена виною і навіть убивством, "підсудний" поступово починає приймати гру всерйоз. У розпал "процесу", під вагою начебто скоєно¬го вбивства, він не без утіхи побачив у собі самовпевненого цинічного супермена, який переступає норми моралі й здатний вирішувати чужі долі. Після вечірки Трапса відпроваджують до "кімнати ув'язнених" (гра триває), де він виконує винесений йому смертний вирок. Гра закінчується всерйоз, натомість автор залишається іронічним.
"Гостина старої дами". Дюрренматт - іронічний та серйозний водно¬час. Віддаючи безумовну перевагу жанрові комедії, він писав: "Лише в драматичній формі комедії можна втілити сьогоднішню трагедію". П'єсі "Гостина старої дами" (1956) Дюрренматт дав жанрове визна¬чення "трагічної комедії". Визнана одним з кращих творів драмату¬рга, вона є своєрідним підсумком спостережень письменника над суспільною психологією. Увага драматурга зосереджується на реак¬ціях і вчинках, які лише позірно можуть здатися незвичайними чи неймовірними: неправдоподібність у Дюрренматта — гіпербола пра¬вдоподібності. Гротеск, фантастика, парадокси п'єси "Візит старої дами" та інших комедій лише підкреслюють буденність зла, зиску, безчестя, на які легко піддається людина. Правда в п'єсі жорстока й нещадна, однак лише таким може бути дієве попередження людс¬тву, що забуває про справедливість."Фізики". "Нейтральний" Дюрренматт, що відмовляється давати остаточні формулювання, все ж попереджує й вимагає — не в риторичних висловлюваннях, а всім ладом своєї творчості. Саме так сприймається комедія "Фізики" (1962), яка обійшла сцени бага¬тьох країн світу. Дія п'єси скріплюється детективним сюжетом — трикратним вбивством медсестер психіатричної клініки пацієнтами-фізиками "Ейнштейном", "Ньютоном" та Мебіусом. Божевілля Мебіуса — маска, яку він одягає, усвідомивши згубні для людства наслідки своїх відкриттів. "Або ми залишимося в божевільні, або збожеволіє світ. Або ми назавжди зникнемо з пам'яті людства, або зникне саме людство". І все ж "Фізики" — це фарс, що вривається у трагедію. Клініка, де мав надію сховатися Мебіус, виявляється частиною могутнього концерну, а доктор Цанд, яка його очолює, володіє всіма науковими працями фізика. В її руках — доля не лише самого Мебіуса, а й усього людства. В тезах до п'єси Дюррен¬матт писав: "Будь-яка спроба одинака вирішити для себе те, що стосується всіх, приречена на крах", — чи не тому й трагедія обер¬тається фарсом? Чи не тому "Фізики", за визначенням драматур¬га, — "пародія на трагедію"? Так у сферу пародії потрапив і "трагічний жест" Мебіуса.
У пошуках Смислу та Істини. "Історія додумана до кінця, коли вона набуває найгіршого з усіх можливих повороту", — вважає Дюрренматт. Такою "додуманою" до післяядерної реальності історією майже повніс¬тю знищеного людства є фантастична повість "Зимова війна в Тибеті" (1981), у якій письменник створив апокаліптичну картину майбутнього.
Один з останніх творів Дюрренматта — новела "Доручення, чи Про спостереження за тим, хто спостерігає за спостерігачами" (1986) — до¬повнює це апокаліптичне полотно. Гранично чітка, "класична" побу¬дова новели (вона складається з 24 розділів-речень) контрастно під¬креслює хаос життя й незворотну руйнацію причиново-наслідкових зв'язків. Слідом за данським філософом С. К'єркегором, який циту¬ється в епіграфі до новели, Дюрренматт запитує: "Що гряде? Чим обернеться майбутнє? Я не знаю цього, не маю з цього приводу жод¬них передчуттів..." Питання про Істину, що постійно виникає на сторі¬нках книг Дюрренматта, не отримує однозначної відповіді. В усьому займаючи демонстративно нейтральну позицію, письменник не лише уникав однозначних рішень, але й заявляв, що не вважає себе "зобо¬в'язаним розгадувати світові загадки". І все ж — а, радше, саме тому — в пошуках Істини ми знову й знову звертаємося до Дюрренматта.