Проза поза межами західного світу (Японія, Росія, латинська Америка ХХ ст..)

Урок-огляд ставить за мету ознайомити учнів із найбільш резонансними і вагомими здобутками ху¬дожньої літератури поза межами західного світу. Доцільно цей урок побудувати у формі лекції з елемен¬тами бесіди за таким планом; 1) художні здобутки японської прози XX ст.; 2) «література відлиги» в Росії; 3) латиноамериканська проза XX ст.

1. Художні здобутки японської прози

Ізольована від країн Західної Європи, орієнтована на збереження національно-культурної традиції Японія, починаючи з другої половини XIX ст., все ак¬тивніше контактує зі світом ідей західної і слов'янської культур. Шлях, який проходить японська література кінця XIX - XX ст., багато в чому нагадує західний шлях літературного розвитку. В японській прозі також співіснують і змінюють один одного напрями, що є більш або менш близькими аналогами західного нату¬ралізму, імпресіонізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.

Ясунарі Кавабата (1899-1972) був першим з японських письменників, хто отримав у 1968 р. Но¬белівську премію за майстерність, яка пристрасно ви¬ражає суть японського способу мислення», втілює дух національної культури.

На початку своєї письменницької біографії Каваба¬та захоплюється ідеями західного модернізму і разом з іншими письменниками засновує в японській літературі напрям, що отримав назву неосенсуалізм (нагадує західний інтуїтивізм). Водночас не менш активно Кава¬бата намагається дотримуватись у своїх творах національної літературної та культурної традиції, ідеї якої у подальшій його творчості стануть домінуючими, найзначнішим твором Кавабати вважається повість «Снігова країна» (1934-1947), в якій у дусі дзен-будди-стської естетики на тлі різних пір року, в чергуванні світу реальності та уявлень, зображені стосунки токійця се¬редніх років Сімамури та сільської гейші Комако. Тра¬диційна для Кавабати тематика - стосунки між людьми, вічні цінності буття, які розкриваються і в багатьох інших його творах 30-х років. Крім зазначеного вже твору «Снігова країна», це такі повісті, як «Тисяча журавлів» (1951), «Голос гір» (1954), «Давня столиця» (1962). В ос¬нову сюжету повісті «Тисяча журавлів» покладений опис чайної церемонії - «тядо», яка є давньою національною традицією японців, що поєднує в собі елементи мисте¬цтва і філософії, символізує взаємоповагу і щирість взаємин учасників цього церемоніалу («зустріч за чаєм - це та ж зустріч почуттів», за висловом Кавабати). її учасниками в повісті стають двадцятирічний службо¬вець Кікудзі і вродлива дівчина Юкіко, долі яких нама¬гається поєднати вчителька чайної церемонії пані Тіка-ко. За словами Кавабати, звернення до одного з найбільш шанованих на його батьківщині національних ритуалів у його повісті мало стати «пересторогою про¬ти тієї вульгарності, в яку впадають сучасні чайні цере¬монії». Таким чином, письменник хотів висловити своє занепокоєння з приводу того, як його сучасники став¬ляться до традицій минулого, які, на думку письменни¬ка, є основою духовності нації і запорукою її збережен¬ня та процвітання. Цю ж думку підкреслює і винесений у назву повісті символічний образ крилатих журавлів, які зображені на кімоно Юкіко. За уявленнями японців, вони уособлюють надію, добробут і щастя, а в повісті, як пишуть критики, ця символічна деталь свідчить про авторське «звеличення національних традицій».

Ще одним визначним представником нової японської літератури був талановитий прозаїк, драма¬тург, філософ і кіносценарист Кобо Абе (1924-1993). Представник модернізму (його творчість співвідносять з екзистенціалізмом) Абе увійшов у літературу на¬прикінці 40-х років. Справжній успіх письменникові за¬безпечили його повісті та романи, які починають з'яв¬лятися з початку 50-х років: «Стіна. Злочин Карума» (1951), «Жінка в пісках» (1962), «Спалена карта» (1967) та інші. Кобо Абе насамперед відомий як неперевершений майстер філософського роману-притчі, в якому тісно переплітаються реальність і фантастика, пробле¬ми усього суспільства і окремо взятої людини. У своїх творах Абе намагається звертатися до найгостріших проблем людського буття, взятих у формі їх найгострішого вияву, підкресленого у романах за допомогою фантастики та гротеску. В центрі філософської те¬матики творів Абе - проблеми відчуженості, духовної, а часто й фізичної самотності людини в сучасному їй суспільстві. Суспільство постає у романах Абе як гнітю¬ча і бездушна сила, байдужа або й ворожа до духовних прагнень людини. Водночас і сама людина, намагаю¬чись знайти вихід із в'язниці бездуховного буття, по¬трапляє не в очікуване царство свободи, а в пастку власних ілюзій, які, по суті, є продовженням тієї аб¬сурдності буття, від якої вона тікає.Така ситуація змальована в романі Абе «Людина-коробка» (1973). Втеча від суспільства тут відбувається в екзотичний і, на перший погляд, навіть сміховинний спосіб: людина одягає на себе картонну коробку, яка доходить їй до пояса. Здавалося б, звичайне дивацтво, але у філософській площині воно призводить до кар¬динальної перебудови всієї психології, всього способу мислення людини-коробки, яка по-новому починає дивитися на світ, новими, вільними від нього, від його абсурду і жорстокості очима. З часом людей-коробок на вулицях міста стає все більше, але інші, «звичайні» люди, їх просто не помічають, вони для них - пусте місце, яким, за великим рахунком, є для них й усе інше їхнє оточення, усі люди, з якими вони спілкуються, підтримують зв'язки, але насправді долі яких їм бай¬дужі. Таким чином, метафоричний образ коробки, яку на себе одягає герой, стає тут духовним символом відчуженості людини взагалі. Таким е невтішний висно¬вок письменника щодо концепції людського буття. Водночас у романі є й оптимістичний символ. Це ого¬лена жінка, що символізує життя в його природній чис¬тоті, не спотвореній складними соціальними супереч¬ностями. Ця жінка-життя в романі виступає як натяк на ту символічну силу, що здатна врятувати людину від абсурдності її буття за умови, що сама людина знайде в собі сили звернутися до неї за допомогою, вирвати¬ся з полону власних життєвих ілюзій.