Ідейний зміст та образи п’єси Фрідріха Дюрренматта «Гостина старої дами»
Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) відомий своїми п'єсами «Бо сказано...» (1947), «Сліпий» (1947), «Ромул Великий» (1948), «Шлюб пана Міссісіпі» (1950), «Ангел приходить у Вавилон» (1953), «Геркулес та Авгієві конюшні» (1954), «Граємо Стріндберга» (1955), «Гостина старої дами» (1956), «Аварія» (1956), «Франк V», (1959), «Фізики» (1962), «Метеор» (1966), «Портрет однієї планети» (1970), «Відстрочка» (1977).
Дюрренматт зауважив одного разу, що «парадокс - феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія - драматургія парадоксів». Це визначення цілком можна застосувати і до його власних п'єс. У них парадокс- не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. «У парадоксаль¬ному, - відзначав швейцарський драматург, - вияв¬ляється дійсність». Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі XX сторіччя («сьогодні нам личить тільки комедія»), обґрунтовуючи неможливість створення трагедії в сучасній літературі відсутністю справді трагічного героя («розклад нашого століття, що танцює останній танець білої раси, не знає ні винних, ні відповідальних»). Але Дюрренматтові ко¬медії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу. Недаремно він говорив, що ко¬медія - це «своєрідна форма вираження відчаю». Гротескнi перебiльшення, балаганнi жарти та несподiванi парадокси властивi трагiкомедiї, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу свiту та людини, але й показати механiзми несправедливостi. "Гротеск - одна з великих можливостей бути точним," - казав вiн. Отже, невипадково його найкращу п'єсу "Гостина старої дами" написано саме в такому жанрi.
Багато письменникiв у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твiр, де це вiдбувається не з однiєю людиною, а одразу з усiма мешканцями цiлого мiста. Ф. Дюрренматт у своїй п'єсi намагається зрозумiти саму здатнiсть людей приймати злочин за норму, розкриває соцiальнi та психологiчнi причини, що пояснюють iнертнiсть або вiдверте сприяння злу.
"Ми присутнi при одному з найбiльших соцiальних експериментiв нашої епохи", - каже радiокоментатор у п'єсi. Основу її змісту складає гріхо¬падіння мешканців вигаданого провінційного містеч¬ка Гюллен. Сюди, до свого рідного міста, після соро¬ка років відсутності прибуває «стара дама» Клер Цаханасян, найзаможніша жінка світу.
Вона має мету реалізувати план помсти. Колись вона, юна Клер Вешер, дочка бідного каменяра, і молодий Альфред Ілль кохали одне одного. Вона чекала від нього дити¬ну. Але любов була розчавлена: Альфред одружився з іншою - дочкою заможного крамаря, зрадив Клер Цаханасян i вiдмовився вiд батькiвства, купивши за лiтр горiлки двох лжесвiдкiв, не здогадуючись, що покарання може дiстати його через багато рокiв. Дитина по¬мерла через рік у притулку, а Клер стала проститут¬кою. В будинку розпусти вона зустріла старого банкіра Цаханасяна, який одружився з нею. По його смерті Клер успадкувала величезні кошти і стала справжньою володаркою світу. І ось, прибувши в Гюллен, вона пропонує мешканцям міста, - занедба¬ного міста, де все майно давно закладено, де єдиний завод багато років простоює, а повз вокзал, не зупи¬няючись, мчать потяги, - мільярд за ... вбивство Альфреда Ілля.
Мешканцi міста пам'ятають кращi часи, коли Гюллен був "одним з перших в країнi" i навiть "в Європi". У цьому мiстi живуть пересiчнi люди. В авторському коментарi до п'єси Дюрренматт навмисне наголошував на тому, що "вони саме такi, як i ми".І справжнiй конфлiкт п'єси не в цiй iсторiї кохання, а в тому, як саме i чому мешканцi Гюллена погоджуються вчинити вбивство. Клер виступає у ролi каталiзатора конфлiкту мiж суспiльством i особистiстюЦя жахлива пропозиція спочатку викликає обурення у гюлленців. «Ми поки ще живемо в Європі, - говорить мер. - Ми ще не стали язичниками... Ми краще житимемо бідними, ніж заплямованими кров'ю», і кожен городя¬нин проявляє благородні пориви: люди або не сприймають ситуацiю серйозно, або майже щиро протестують проти злочину... Але посту¬пово один з мешканців Гюллена з'являється у нових жовтих черевиках, другий палить дорогу сигару, а ставлення до Альфреда Ілля змінюється, починаючи з членів його сім'ї, котрі від співчуття переходять до роздратування. Показним є змiнення ставлення учителя, що спочатку засуджує дiї Клер, але поступово стає одним з найактивнiших учасникiв злочину. «Я скажу вам... дуже важливу річ. Вас уб'ють. Я знаю це з самого початку.! ви теж знаєте це давно, хо¬ча жодна людина в Гюллені не хоче цьому вірити. За¬надто великою є спокуса, занадто безвихідними є наші злидні». . Але учитель, на вiдмiну вiд iнших, хоча б розумiє, що коїться саме злочин - бiльшiсть дурить сама себе, шукаючи моральнi виправдання вбивству. Мовляв, убити Iлля треба заради пiднесення загальної моральностi, вiдновлення справедливостi тощо. Звiсно, справжньою причиною є обiцянi грошi. Нiхто не помiчає власного лицемiрства. Створюється враження, що достатньо кiлькох демагогiчних заяв - i виправдати можна будь-що.
Через деякий час учитель, посилаючись на античних класиків, обґрунтовує необхідність убив¬ства на урочистих зборах гюлленців. "Помер вiд радощiв," - стверджує бургомiстр пiсля того, як натовп накинувся на Ілля. Саме натовп: вбивають Ілля усім загалом.
"Однак не має нiчого жахливiшого за бiднiсть, тому що в нiй нема шляхетностi" - запевняє хор у фiналi.