Французький, англійський, німецький народно-героїчний епос. “Пісня про Роланда”, “Пісня про Нібелунгів”, “Пісня про мого Сіда”
Звертаючи увагу на подробиці, можна б ще відмітити схожість у висловах лицарського завзяття в Роланда й Ігоря, котрим у битві однаково краща від ганьби смерть; схожість у ніжності відносин між Роландом і Олівером, як і між Ігорем і
Всеволодом, навіть у самому розгарі битв; схожість у змалюванні безжурного нічлігу вояків після перемоги; однакове в обох поемах символізування невольницького упокорення пересіданням покореного з лицарського коня на просту шкапу, з княжого сідла в Кощієве; однаково зазначуваний співаками факт, що вони співають про давнину згідно з переказаними фактами, за хронікою св. Жіля чи по билинах свого часу, і саме тому на їх пісні слід дивитись як на історичні (chansons de geste).”
У "Пісні про Роланда" чітко виражена ідеологія феодального суспільства, у якому вірне служіння васала своєму сюзерену було необговорюваним законом, а порушення його вважалося підлістю і зрадою. Однак риси мужньої стійкості, військової доблесті, безкорисливої дружби і вдумливого відношення до того, що відбувалося, не одержали в поемі, як і в чудовому пам'ятнику творчості українського народу "Слово о полку Ігореві", станово-феодальної приуроченості; навпроти, ці переконливі властивості доблесних захисників батьківщини - воєначальників і їхніх васалів, сприймалися як типові, загальнонародні. Ще в більшому ступені визнанню і співчуттю з боку широких народних мас сприяли думки про захист батьківщини, про ганьбу і небезпеку поразки, що червоною ниткою проходять через усю поему.
Феодальне суспільство з його різкою класовою боротьбою диференціацією, зі своєрідним пафосом станової лицарської героїки і рисами християнської релігійності викликало до життя десятки епічних сказань. Саме у Франції, де феодальні відносини склалися в класичній формі, виникло таке велике число героїчних поем. Різні по темі, обсягу і формі, ці поеми далеко не в однаковій мірі відбивали широкі народні інтереси. Деякі з них розповідали про криваві міжусобиці, про мстивих і корисливих баронів-загарбників, що визнавали єдиним законом право сильного й основою своєї моралі вважали насильство і сваволя; переконливим прикладом такого роду поем є поема "Рауль де Камбре". Особистий інтерес переважав у цих добутках, і вірне служіння сюзерену і державі втрачало обов'язковий характер для "невірних баронів". В інших епопеях тема вірності домінувала, і доля зрадника, зрадника батьківщини і порушника васальної клятви приводила його до відплати і сумного кінця. Чіткіше за все ця тема розроблена в поемах, що оповідають про війни Карла Великого, і, особливо, у "Пісні про Роланда".Дійсні події VIII століття склали ядро "Пісні про Роланда". У 778 році в Піренеях на війська Карла Великого, котрі поверталися з іспанського походу, зробили напад баски. У кровопролитній битві були знищені кращі полки, загальної долі, за словами наближеного біографа Карла Ейнхарда, не уникли і кращі полководці. У "Життєписі Карла Великого" цього автора говориться: "У бої цьому убиті Еггіхард, королівський стольник, Ансельм, пфальцграф і Хруодланд (тобто Роланд.), начальник Бретонської марки". Приватний епізод бою з басками, одновірцями французів (франків), піддався значному переосмисленню: замість басків з'явилися грізні араби-мусульмани, що захопили значні простори в Іспанії і вже не раз нападав на межі Франції. Поразка при Ронсевалі не покрило ганьбою французів, а лише сприяло виявленню їхньої хоробрості, уміння стояти на смерть, захищаючи свою батьківщину і прикриваючи тил головних сил, що відходять. Історичний намісник Бретонської марки став головним персонажем епічного сказання - Роландом, його зіткнення з вітчимом Гвенелоном і зрадництво останнього стали основою сюжету. З'явилися і нові подробиці, що характеризують ворогуючі табори і їхніх полководців. Історичному Карлові Великому був протипоставлений сарацинський цар Марсилій, особа вигадана. Змістилися в часі і просторі події і їх учасники: хрестові походи XI століття додали нове ідейне фарбування всій поемі в цілому. Хоча історична вірогідність у "Пісні про Роланда" не дотримана, однак риси далекого минулого знайшли в ній своє поетичне осмислення.
Час виникнення поеми, її походження, можливе авторство - усі ці питання викликають дотепер розбіжності і не одержали остаточного рішення. Вірогідно відомо, що події VII сторіччя, про які говориться, поряд з більш пізніми, у "Пісні про Роланда", були записані в XII столітті, коли церковна монополія на писемність трохи ослабшала і світські тексти одержали відомі права на існування поряд з рукописами релігійного змісту. Цілком можливо, що до першої писемності редакція "Пісня про Роланда" існувала в усній передачі; жонглер-виконавець зовсім не мав потребу в рукописному тексті: у IX - X століттях сказання про Роланда ще з полюванням слухали і розспівували! Популярність сказання допомагала залученню нових персонажів і виникненню нових сюжетних ситуацій. Розширення обсягу невеликого спочатку добутку не могло задовольнити зацікавленого слухача; так, крім "Пісні про Роланда", виникли нові поеми циклічного характеру, де містився цілий ряд подробиць і доповнень як у відношенні головного героя, так і інших діючих облич.
Поряд з питанням про час виникнення епічної поеми завжди встає інший - про місце її походження і можливому авторі. Якщо погодитися з думкою, що "Пісня про Роланда" народилася в безпосередньому зв'язку з далекими подіями, що у ній відбиті, то тоді авторська проблема сильно ускладнюється; адже первісне зародження сказання можна зв'язати з народною творчістю, де приходиться мати справа вже не з одним, а з багатьма творцями поеми, а також співаками, що изустно її передавали. Непрямим підтвердженням цього може служити розповідь англійського літописця Вільгельма Мальмсберійського про норманах, що прибуток із Франції і, беручи участь у битві проти англо-саксів при Гастингзі, пекли "кантилени Роланда", "щоб приклад цього чоловіка надихнув воїнів". Цінність цього свідчення літописця, що писав не пізніше 1125 року, не можна применшити. Залишається невирішеним суперечка про автора рукописного тексту. Самий древній рукопис - оксфордський, відноситься приблизно до 1170 року і дійшов до нас у гарній цілості. Наприкінці цього рукопису вказується, що оповіданню прийшов кінець і що "Турольдус стомився". Кропіткі розвідки вчених привели до того, що були знайдені дані про декілька Турольдах, що за часом могли претендувати на авторство, чи вірніше співавторство рукописного тексту "Пісні". Можливо, що Турольд був дійсно кліриком, оскільки сильне релігійне забарвлення властиве цій поемі, але ступінь участі Турольда в її створенні і характер його творчої роботи залишилися неосвітленими.