ЖИТТЯ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ф.М. ДОСТОЄВСЬКОГО
“Злочин і кара” – твір про петербурзьку бідноту. У ньому автор ставить нові проблеми, розкриває стосунки між зневаженими і власть імущими.
Роман соціально-психологічний. На питання в даному творі Достоєвського в відповідей чимало: роман-філософський, навіть дискусійно-філософський. Так, бо в цьому творі проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої “надособистості” знаходиться в центрі уваги. Роман – психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться у першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах. Також роман є поліфонічний: кожний з героїв стверджує свою ідею, тобто має власний голос. Отже, різножанровість “Злочину і кари” є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму (його дидактичної настанови), дуже характерної для літературної діяльності цього видатного письменника.
Постать Ф.М. Достоєвського (1821-1881) – одна з найвидатніших, найвпливовіших і разом з тим найсуперечливіших в російські літературі другої половини ХІХ століття.
В літературу Достоєвський прийшов як автор першого в Росії соціально-психологічного роману, з кону життєвого зійшов, полишаючи нащадкам грандіозний епос своєї доби, епос людини, її страждань, болісних пошуків нею найважливіших життєвих істин, тих гармонійних впорядкованостей життя, де людський дух не роздирали б найтяжчі кризи та протиріччя, де сумління людське могло б світитися спокійним і радісним світлом.
Достоєвський належить до тих мислителів і митців, роль і значення яких в історії літератури важко перебільшити. Було б неправильно применшувати його заслуги, наголошувати на слабкостях у його світогляді й творчості. Ніби звертаючись до своїх майбутніх читачів і дослідників, він щиросердно і мужньо сказав про себе: “Який я єсмь, таким мене й приймайте”.
Достоєвський напрацював свій творчий метод, який називався фантастичним реалізмом.
Також романи Достоєвського справедливо називали пошуковими романами-ідеологічними, бо у центрі проблеми політичні, філософські, етичні, а самі герої стають носіями певної конкретної ідеї.
Також у романах мав своє місце психологізм, тобто людська особистість, з її психологічними протиріччями, розглядається у контексті цілого життя народу, країни, епохи.
Сюжети романів характеризуються невеликою кількістю подій, драматизмом і напруженістю.
Присутня тут і поліфонія: кожний з героїв стверджує свою іде., тобто має власний голос.
Жанр романів своєрідний, бо суміщає у собі декілька жанрових форм.
Цією характеристикою романів ми знову переконуємося, що значення Достоєвського у світовій літературі було дуже великим.
У романі “Злочин і кара” письменник розвиває філософські, моральні і психологічні ідеї.Перша ідея – “кров по совісті”, яка розвивається на образах старої-відсотниці і Мармеладова. Свою гуманістичну ідею герой вирішує так: взяти – розділити і віддячити всім. Таким чином, сім’я Мармеладова є жертвою порядку і коли Раскольніков вб’є стару – лихварку, то вирішить ідею справедливості. Герою дано побачити і пережити кожне страждання. В його душі росте біль за загибель життя, яке прикликає до помсти, розрушення цього зла. Він бажає розрушити цей світ зла.
Друга ідея Раскольнікова пов’язана з правом на насилля, на владу на людей. Розвиток ідеї складний. Люди поділяються на звичайних і незвичайних. Суть її: переступати за щастя звичайних людей через них, через совість. Таким чином щастя здобудеться через кров і насилля. Найважливіша у всіх людських питаннях ідея ненасилля. Він критикує зло, що озброєне силою. Він доказує неприпустимісь будь-якого насилля над особистістю і вирішення за людину її долі. Висновок: ненасилля – це єдиний гідний спосіб боротьби.
Але Достоєвський проникає глибше у душу злочинця, і за ідеєю заблудженого доброго серця, убивства ради любові до людей, відкриває найстрашнішу для нього ідею “ідею Наполеона”, ідею влади ради влади, ідею, що поділяє людство на дві нерівні частини: більшість – “тварь дрожащая” і меншість – “властелины, призванные от рождения управлять большинством, и имеющие право, которые Наполеон переступает через закон и нарушает божетсвенный миропорядок”. “Ідея Наполеона” повністю дозріває. В його образі виражається у романі думка непомірної гордості, високомірності і презирства до цього суспільства. Його ідея: взяти у владу це суспільство. Диспотизм – його риса”.