ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ЯНГОЛ? Матеріали до вивчення оповідання Г. Гарсіа Маркеса «Старий з величезними крилами»
Величезний успіх роману «Сто років самот¬ності» став для Габріеля Гарсіа Маркеса не тіль¬ки джерелом радості, а й нових турбот. «Тепер я повинен, — говорив письменник в інтерв'ю напередодні сорокаріччя, — довести сотні тисяч невідомих мені людей, котрі придбали мій ро¬ман, що ця книга не була, як висловився один критик, щасливою випадковістю... і що в мене ще вистачить сил для інших книг».
Він відчуває потребу змінити свій стиль, ма¬неру письма. «Я зрозумів, — зазначав Г.Гарсіа Маркес, — що мені треба стати іншим... Як же це зробити? Слід почати з нуля. Я буду писати дитячі оповідання».
Твори малої прози, що став писати Гарсіа Маркес, увійшли до книги «Незвичайна і сум¬на історія про довірливу Ерендиру та її жорсто¬ку бабку» (1972). Оповідання письменника важ¬ко назвати «дитячими», однак у них відчуваєть¬ся безпосередній, природний погляд на події, що стикається з прагматизмом і буденністю дорос¬лого життя. Це і визначило зміну творчої мане¬ри автора, хоча багато в чому він залишається вірним своїм естетичним принципам (поєднан¬ня міфа і реальності, складна метафоричність, заглиблення у світ духовних переживань, філо¬софська проблематика тощо).
Дія в багатьох оповіданнях Г. Гарсіа Марке¬са відбувається в країнах Карибського басейну («Найкращий утопленик у світі», «Остання по¬дорож корабля-привида» та ін.). Морська сти¬хія символізує бурхливе й суперечливе життя, і водночас свіжий морський вітер наповнює опо¬відання мрійливою романтикою, відчуттям сво¬боди, потягу до широкого, безмежного простору.
В оповіданні «Старий з величезними крила¬ми» (1970-1972) дія відбувається теж на березі моря. Після бурі рибалка Пелайо і його дружи¬на Елісенда знайшли на піску старого брудного чоловіка, який був дуже стомленим і хворим від боротьби зі стихією, він не міг навіть підняти¬ся, оскільки йому заважали великі крила, що знаходилися за спиною. Люди вирішили, що це янгол, котрий прилетів за дитиною, однак не витримав поривів вітру й дощу і впав на землю.
У творі органічно поєднується міф і буден¬ність. Г.Гарсіа Маркес порушує межу між реаль¬ним і потойбічним. Світ єдиний у своїй конкрет¬ності і непізнаності. Життєва правда і нерозга¬дані таємниці визначають складність людсько¬го буття, стверджує письменник.
Як же сприймають люди прихід янгола на землю? Вони ставляться до старого то як до не¬відомої тварини, то як до ув'язненого, то як до диявола. Буденність сповіді підкреслює прагма¬тизм мешканців селища. Елісенда і Пелайо дуже швидко зрозуміли, що з розваги можна
зробити бізнес, і незабаром вони почали брати гроші за те, що показували бажаючим янгола. Янгола годували залишками їжі, його весь час дзьобали кури, він очманів від свічок, що зали¬шали паломники, а менш віруючі кидали в ньо¬го каміння. Однак він терпляче переживав усі негаразди. Лише один раз узятий в полон янгол не витримав — коли йому припекли бік розжа¬реною залізякою, щоб поставити тавро. Кілька днів він не рухався, і люди вирішили перевіри¬ти, чи не помер він. Він стрепенувся, схопився з землі, щось говорячи невідомою нікому мовою, вдарив крилами і підняв цілу пилову бурю, крізь яку .світився місячний промінь, який ішов з його очей, повних сліз і невимовного болю.
В оповіданні поєднуються два плани: романтико-символічний і земний, буденний. Автор показує, що люди не готові до сприйняття ви¬соких, божественних істин. До них завітав ян¬гол, а вони прагнуть нажитися з цього і ще й за¬таврувати його. Прийом парадоксу, який вико¬ристовує письменник, підкреслює абсурдність суспільного буття, де немає місця моральним ідеалам.
У зображенні мешканців селища Г.Гарсіа Маркес вдається до різноманітних засобів сати¬ри. Від м'якого, доброзичливого гумору він по¬ступово переходить до їдкої іронії, а потім — нищівного сарказму й гротеску. Селище — це своєрідна модель людства, яке втратило у своє¬му житті віру і милосердя.
Атракціон з жінкою-павуком підкреслює духовну ницість суспільства. Фантастичне пе¬ретворення неслухняної дочки в павука теж ви¬користовується з метою наживи. Автор пише: «Подивитися на жінку-павука коштувало де¬шевше, ніж подивитися на янгола, до того ж дозволялося задавати їй будь-які питання і роз¬дивлятися з усіх боків, щоб ні в кого не зали¬шилося сумнівів у справедливості священного покарання». Засіб психологічного паралелізму (зіставлення відношення людей до жінки-павука і янгола) дозволяє письменникові перейти від зображення екстраординарного випадку до ши¬роких узагальнень. Є певна закономірність у тому, що люди не думають про страждання і жінки-павука, і янгола, — для них це лише роз¬вага або спосіб збагачення.Господарі янгола на зароблені гроші побуду¬вали новий будинок. Пелайо зайнявся розведен¬ням кроликів, а Елісенда купила собі нові лако¬ві туфлі і блискучі плаття, які носили в ті часи лише знатні дами. Курник, в якому тримали янгола, поступово руйнується, оскільки інтерес до янгола впав, і він став тільки заважати Пе¬лайо та Елісенді. Через діри курника до янгола приходив маленький син господарів. Янгол по¬хмуро дивився на нього, однак терпляче зносив