ГЕНРІК ІБСЕН (1828-1906)

Генрік Йоганн Ібсен народився 2 березня 1828 року у невеличкому тор¬говельному містечку Шиєні, в родині, що належала до кола місцевої купе¬цької аристократії. У 1836 році справи Кнута Ібсена, батька майбутнього письменника, зазнали ряд невдач, і йому довелося оголосити банкрутство. Шукаючи заробітку, молодий Генрік у 1843 році влаштувався аптекарсь¬ким учнем у глухому містечку Грімстаді. І тут, і в рідному місті Ібсен був оточений буденністю міщанського існування і тим традиційним, патріар¬хальним укладом побуту, який не міг не залишити своїх слідів у ранніх життєвих враженнях драматурга. Розмірене міщанське існування глухої норвезької провінції уже в ці роки дитинства, отроцтва і перших самостій¬них кроків у житті розгорнулося перед Ібсеном у контрастах забезпеченого родинного побуту і несподіваної бідності, мнимого благополуччя затишно¬го міщанського середовища і підневільної роботи, що мало відповідала поетичним нахилам. Ібсен входить у коло місцевої запальної і сповненої поривань молоді, яка романтично мріяла про політичну перебудову краї¬ни, молоді, яка сміливо вільнодумствувала на страх грімстадському міщан¬ству. Бурі 1848 року доходять і до далекого норвезького портового містеч¬ка. В усій країні вони з особливою силою пробуджують літературні національно-романтичні традиції, а в творчості письменника-початківця знаходять свої перші політичні відображення. Саме в цей час на зміну ран¬нім лірико-сентиментальним віршам Ібсена з'являються схвильовані від¬гуки на угорську революцію, цикл сонетів, викликаних датсько-прусською війною, дошкульні епіграми, спрямовані проти місцевої громадської і бю¬рократичної верхівки. Шум цих же міжнародних бур змусив Ібсена вперше виступити і в ролі драматичного письменника. Із латинських класиків, яких він вивчав, Ібсен узяв сюжет своєї першої трагедії «Катіліна», надрукова¬ної в 1850 році на власний страх і риск таким же юним, як і сам автор, захопленим шанувальником його таланту. Трагедія пройшла непоміченою критиками і театрами. Більша частина тиражу її видання була продана якомусь крамареві на обгортковий папір.

Весною 1850 року Ібсен поїхав у столицю — в Хрістіанію (нині м. Осло), де, однак, йому не вдалося здійснити свого наміру — стати студентом медичного факультету. Відсутність потрібних коштів і невдача на екза¬менах закрили перед ним дорогу в науку, але побічно сприяли тому, що Ібсен, залишившись у столиці і ведучи в ній життя вільного літератора, пройшов другу, після аптекарського учнівства, ступінь школи життя. Він діяльно співробітничає в періодичній пресі, бере участь в робітничому русі, який розвивається під керівництвом одного з ранніх норвезьких дрібно¬буржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні сатирично¬го журналу « Андхрімнер». У столиці Ібсен віч-на-віч стикається з норве¬зькою «великою» політикою, що творилася як у стінах парламенту, так і в різних політиканствуючих гуртках. До цього часу слід віднести і його разчарування в цій «великій» політиці, яка в дійсності була політикою малих і здебільшого вузько-користолюбних ділових комбінацій.

У 1852 році, після відносного успіху одноактної поетичної драми «Бо¬гатирський курган», Ібсен одержав запрошення на посаду драматурга і ре-

jKiicepa при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий цикл и'єс за мотивами національних переказів, саг та богатирських пісень.

У 1857 році Ібсен працює художнім керівником норвезького театру а Хрістіанії, де йому довелося витримати серйозну боротьбу за проникнен¬ня національної тематики на столичну сцену на противагу винятково датському впливові, який панував там, так й в усьому норвезькому куль¬турному житті. Тут же настав і рішучий перелом у філософських та сус¬пільних настроях письменника, який провів різку грань між собою і па¬нуючими в соціально-політичному житті країни партіями відвертих реакціонерів і удаваних демократів ліберально-примиренського напрям¬ку. Протести і нападки, мішенню яких стала його нова п'єса — «Комедія кохання», цькування, влаштоване проти письменника і реакціонерами і ліберальствуючим міщанством, гірке розчарування і обурення, викли¬кані в нього датсько-прусською війною, в якій Ібсен цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього півострова, прискорили рішення письменника покинути батьківщину. У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мюнхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину.

Живучи за кордоном, Ібсен має можливість ближче і ширше познайо¬митися з світовим політичним життям, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима розгорнулись події такого першорядного історичного значення як об'єднання Італії, франко-прусська війна, виникнення і за¬гибель Паризької Комуни. В цей час він створив такі драми як «Пер Гюнт», «Бранд», «Кесар і Галілеянин», «Ляльковий дім», «Стовпи суспільства», «Привиди» тощо.

У 1891 році Ібсен повернувся на батьківщину. А у 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника.Помер Генрік Ібсен 1906 року після виснажливої хвороби.