Грецька історична проза. Геродот. Фукідід
Декілька років по тому після смерті Цицерона в рим пересилився Діонісій Галікарнаський і жив там, як було уже сказано з 30 по 8 р. до н.е. Він присвятив Фукідіду три трактати. За зовнішньою формою ці листи, адресовані різним людям, про яких нам нічого не відомо; важливо те що у Римі того часу були люди, не тільки знайомі з творами Фукідіда, але й ґрунтовно їх вивчали.
Діонісій розбирає твори Фукідіда зі сторони змісту і композиції, а також зі сторони стилю і мови на думку Діонісія, історик повинен вибирати сюжет, приємний для читача, і в цьому відношенні Геродот набагато вищий від Фукідіда, тому що Фукідід в своїй “Історії” пелопоннеської війни показує співвітчизникам картину початкову і похмуру, а Геродот очаровує Греків, описуючи їх перемогу над варварами. Діоніс критикує хронологічну систему Фукідіда – описувати події війни за літом і зимою. Тому що ця система псує зв’язок твору. Діонісій вважає неправильним, що Фукідід найперше створює неправдиві а потім істинні причини війни, тоді, коли треба було чинити навпаки. На думку Діонісія, Фукідід не виконує свою обіцянку описати всю війну, він доводить свою розповідь тільки до двадцять другого року війни. Діонісій дорікає Фукідіду за те що той розмістив відомий надгробний напис Перікла з приводу загибелі невеликої кількості афінських воїнів в перших битвах з спартанцями в другій книзі. Діонісій хотів, для прославлення воїнів, які загинули в поході під командуванням Демосфена. Очевидно, Діонісій припускає, що історик може ставити такі написи, де йому задумається.
Однак Фукідід іще довгий час вважався зразком для ораторів. І в районі стилю, який, на думку Діонісія, у Фукідіда “надзвичайний”, він до пізньої древності і навіть в візантійську епоху вважався зразковим письменником.
В результаті труднощів тексту Фукідіда для розуміння, твори Фукідіда потребували коментаторів уже в стародавні часи. Олександрійські вчені, які розділили його “Історію” на книги, писали про Фукідіда дослідження і коментували його праці.
Повага до Фукідіда перейшла і до вчених нового часу, які, починаючи з відомого французького гуманіста Генріха Стефана, змогли оцінити його більше, ніж стародавні.
Захоплюючий відгук про Фукідіда як про історика дав Гоббе, англійський філософ матеріаліст, який випустив 1629 р. переклад “Історії” Фукідіда.
У ХІХ ст. “Історія” Фукідіда піддалась докладному вивченню і істориків і економістів.
К. Маркс вважає, що окремі вислови Фукідіда, в значній мірі, відповідають його вченню про твар-виробництво і розподіл праці.
“Афіняни, - пише Маркс, - як виробник товарів відчував свої переваги над спартанцями так як останні володіли у війні лиш людьми, а не грошами, що Фукідід і змушує вкласти Перікла у творі, який закликав афінян до пелопоннеської війни.
З зарубіжних істориків ХІХ-ХХ ст. Фукідіда високо цінують Маковей, Ранке і Мібур. Наведемо відгук останнього в перекладі Т.Н.Грабовського: “Фукідід досягає вищої, доступної історику досконалості відносно твердості,і живого твору. В останньому відношенні з ним, можливо, зрівнявся б Гаціт, якщо б до нас дійшли книги його історії: в тих, які збереглися, він ще має очевидцем і учасником в подіях подібно до Фукідіда. У Тацита немає такої вільності і наочності. Фукідід пише так, ніби він ще присутній, при тому, що описує і бачить все на власні очі. В цьому він неперевершений ; мабуть в останніх книгах Лівія була також наочність, хоча й в іншій мірі ми знаходимо її також у Салюстія. Можливо вона була в ранніх його книгах.
В. П. Пушкін говорить: “ з захопленням я читав Фукідіда ”.
Два російські перекладачі – Ф.. Міщенко і С. А. Шебельов – в передмові до перекладу також дали Фукідіду високу оцінку. “ Твори Фукідіда, - говорить С. А. Шебельов,- є одним із характерних зразків тих, що досить не часто зустрічаються, художніх творів, в яких зміст відповідає формі, а форма відповідає змістові. Фукідід змушений не рідко боротися, і боротись дуже сміливо, з формою словесного вираження, пристосувати її до того, щоб вилити в неї ті думки, які він бажав відобразити найбільше підходящим чином. І в цій сміливій боротьбі з формою виступає у Фукідіда ще наочніше вся велич змісту його праці, і вона, ця боротьба, надає всім працям Фукідіда своєрідну надзвичайність.
Фукідід ніде не виказує свого політичного кредо, яке ми мусимо витягувати із його суджень про різні події. Питання про його політичні переконання вирішується спірно: одні вважають його олігархічно налаштованим, інші прихильником демократії.