Василь Стус. Життя і творчість

Збірка поезій «Зимові дерева», що так і не була видрукувана в Ук¬раїні, «мала звучати як символічне означення стану нашої духовності: замороженість, завмерлість, але й уперте протистояння зимі та назбиру¬вання сил для весняного пробудження» (І. Дзюба). У ній окреслилися основні три мотиви, які стануть характерними і для подальшої творчості митця: інтимна лірика; «переживання своєї національної сутності», «при¬четності до національної долі», «навдивовижу інтимне і водночас пророче переживання жертовності задля України», «відчуття історичної скривд¬женості України» (І. Дзюба); а також мотив «гротескного бачення і сар¬кастичної інтерпретації буденного низького існування, того, що ми нині звемо бездуховністю, а тоді сприймали як вияви міщанства, обиватель¬щини» (І. Дзюба). Характерні для другого мотиву вірші «Не можу я без посмішки Івана» (написаний як відгук-протест на арешт поета, літератур¬ного критика Івана Світличного), «Звіром вити, горілку пити...», цикл «Костомаров у Саратові».

Третій мотив виразно звучить в поезіях «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мистецтвознавці!..», «У Мар'їнці стоять кукурудзи...». Збірка «Зимові дерева» — це щемливий біль про долю свого по¬коління, свого краю, провісницьке визначення своєї невтішної долі в розбурханому суспільстві нівеляції особистості:

Моє ж досьє велике, як майбутнє.

Напевно, пропустив котрийсь із трутнів.

Із тих, що білий світ мені окрали,

Окравши край, окрали спокій мій.

(«Не можу я без посмішки Івана...»)

У ситуації розгортання наступу на будь-які вияви демократії поета дратує пасивність правдолюбів. Поетичне слово виявляє безкомпромісність і несхитність В. Стуса, що підтвердиться усім його подальшим життям.

Сидять по шпорах всі мужі хоробрі,

Всі правдолюби, чорт би вас побрав.

(«Не можу я без посмішки Івана...»)

Збірка «Зимові дерева» побачила світ 1970 року за кордоном, у Брю¬сселі.

Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», в якій посилюють¬ся гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського і твор¬чого становища поета, а також духовною і політичною ситуацією в Ук¬раїні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам'яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст» (зокрема, «Не можу я без посмішки Івана...», «Звіром вити, горілку пити...», «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар'їнці стоять кукурудзи...» та інші), а також вірші, написані в ув'язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771 — 1833) та Райнера Марія Рільке (1875—1926).

Тематичне спрямування поезій Василя Стуса дуже влучно визначив І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам'ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в принципі непрограмована, нетематична.

Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я».

Причому це самопочуття викликане максималістськими оцінками насамперед самого себе, самоаналізом, відчуттям трагізму самоусвідом¬лення, що нерозривно поєднується з відчуттям трагізму національного. У вірші, присвяченому Аллі Горській, читаємо: