Кретьєн де Труа – автор артурівскього роману
Виклад артурівського сюжету в літературі поклав Гальфрід Монмутський, а потім протягом трьохсот років розробляли дуже багато авторів. Найбільший внесок зробив Кретьєн де Труа.
Кретьєн де Труа не був творцем жанру лицарського роману. Він не був першим, хто почав писати про лицарів Круглого столу, Артурівської епохи. Не він затвердив правила поведінки для ідеального лицаря. Але саме Кретьєн де Труа показав, як складно уживаются дві головні цінності, яким поклоняється лицар: васальне почуття зобов’язання і любов до прекрасної дами.
Про життя Кретьєна де Труа нічого невідомо: сюжетика і стиль його романів свідчать про отриману автором гарну освіту — звичайна доля клериків, — а натяки і присвяти вказують на тісний зв'язок Кретьєна де Труа з дворами графині Марії Шампанської [з 1164], по вказівках якої складений роман про Ланселота, і графа Пилипа Фландрського [1169—1188], для якого написаний роман про Персеваль, незакінчений через смерть автора.
Артурівський світ Кретьєна де Труа виник давно, існує дуже довго, по суті справи завжди, але існує поза зіткненням зі світом реальності, в іншому вимірі. Не випадково королівство Логр Артура не має в Кретьєна де Труа чітких границь, не локалізований географічно: Артур панує там, де існує дух лицарства. І навпаки: останній можливий лише завдяки Артурові, що є його втіленням і вищим гарантом. Королівство Артура стає в Кретьєна де Труа поетичною утопією, утопією не соціальною, а насамперед моральною.
У своїх романах Кретьєн де Труа відмовляється від докладного викладу всього життя героя. Він як би вибирає з вічної екзистенції артурівського світу типового героя і яскравий епізод, якому і присвячує роман. Тому в романі завжди один герой (його ім'ям звичайно і названий роман) і один конфлікт, навколо якого і концентрується вся дія. Можна, звичайно, говорити не про одного героя, а про одну любовну пару, але жінки в романах займають все ж таки підлегле місце, хоча часом вони грають дуже значну роль. Сконцентрованість сюжету навколо одного епізоду, у якому діє молодий герой, приводить до того, що король Артур, уособлення і захисник справжнього лицарства, практично не приймає участі в дії. Наскільки герой молодий, активний і здатний на саморозвиток, настільки король нескінченно мудрий, старий і, власне кажучи, статичний.
Важливою особливістю романів Кретьєна де Труа є їх атмосфера щасливої любові, що наповнює, підносить уявлення про подвиг. Осмислена любов і осмислений подвиг йдуть рука об руку, вони звеличують людину, утверджують її право на глибоко індивідуальний, неповторний внутрішній світ.
Герой Кретьєнівських романів однотиповий. Він - лицар, але не це головне; він завжди молодий. Молодий Ерек («Ерек і Еныда»), що вперше приїжджає до двору короля Артура; Івейн («Івейн, чи Лицар Лева»), хоча й одержав уже визнання як член артурівського лицарського братерства, теж молодий, і основні авантюри йому ще мають бути; не представляє виключення і Ланселот («Ланселот, чи Лицар Воза»), його характер теж у внутрішнім становленні, у русі, хоча і не перетерплює таких сильних змін, як характери Івейна і Ерека. Магістральний сюжет романів Кретьєна де Труа можна сформулювати так: «...молодий герой-лицар у пошуках моральної гармонії». Такі основні особливості артурівського роману Кретьєна де Труа
От як формулює суть романів Кретьєна де Труа Дж. Бреретон у книзі «Коротка історія французької літератури»: «...нескінченні пригоди і подвиги зі зброєю в руках, любовні історії, зваби, полони. Самотня вежа, темний ліс, дівиця на коні, злий гном - усі виникає в цікаво деталізованих описах і з працею може бути названо символікою»61. Ці романи будуються не на алегоричному чи символічному оповіданні; вони орієнтовані на міфологічне світосприймання, що й обумовлює їхню особливу композицію й особливе мотивування сюжету. «...Кретьєн де Труа може описувати ідеальний порядок у "безкрайнім" королівстві Логр, де усе підлегле волі справедливого короля Артура, а потім спокійно заявити, що лицар, що виїхав з королівського замка Камелот, відразу ж виявився в зачарованому лісі, що кишить супротивниками Артура».
Для автора в такому переході взагалі немає протиріччя: адже він описує дві різні реальності, міфологічно співіснуючі, але не взаємозалежні, і перехід героя з однієї в іншу миттєвий і їм самим не усвідомлюється. Дж. Бреретон виділяє двох тем, що цікавлять Кретьєна де Труа більше всього: «обов'язок лицаря по покликанню - честь і престиж воїна - і обов'язок стосовно його дами».З творів Кретьєна де Труа до нас дійшли куртуазні романи: «Ерек» (Егес), що розробляє тему забуття лицарської доблесті заради любові; «Кліджес» (Cliges) — своєрідна переробка сюжету Тристана й Ізольди в дусі куртуазної тематики; «Лицар у візку» (Le Chevalier de la charrette), що затверджує в лит-рі сюжет любові Ланселота до королеви Джиніврі; «Івайн, чи лицар з левом» (Ivain), що знову розробляє конфлікт любові і лицарської доблесті; «Сказання про Граале, чи Персеваль» (Perseval), що з'єднує історію простеца Персеваля з містичними мотивами християнських апокрифів. Спірної залишається приналежність де Труа римованого «Житія Гвилельма Англійського» і ін.