Л.І.Брежнєв

Далі, чим вище піднімалися акції Хрущова, тим сильніше ставали позиції Брежнєва. Його новий зліт починається вже з лютого 1954 року, коли він обирається спочатку другим, а потім і першим секретарем Компартії Казахстану. У 1956 році Брежнєв знову кандидат у члени Президії ЦК і секретар ЦК КПРС. У 1958 році, після усунення з політичної арени всіх суперників Хрущова, він призначається заступником голови Бюро ЦК КПРС по РСФСР, потім, із травня 1960 по липень 1964 року, є Головою Президії Верховної Ради СРСР, причому з червня він одночасно і секретар ЦК. Таким чином, до жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК Брежнєв був другою особою у партії і державі, що, звичайно ж, полегшило йому захоплення влади.

Існують різні версії про організаторів зсуву Н. С. Хрущова, але при усіх варіантах відзначається діяльна участь в усуненні Брежнєв свого колишнього заступника. Однак ніхто не припускав, що Брежнєв надовго залишиться у влади. Він розглядався як проміжна фігура і не сприймався як лідер спочатку. Утім, відразу як лідерів не сприймали ні Сталіна, ні Хрущова. Але ні тому, ні іншому не довелося так легко домогтися влади. Сталіну знадобилося знищити навряд чи не всіх членів ленінського Політбюро, Хрущов витримав натиск впливових суперників, у тому числі таких, як Молотів, що стояли у фундаменту держави чи ледве не з ленінських часів. До речі, саме Хрущов створив прецедент збереження життя поваленим суперникам.Брежнєву не довелося вести скільки-небудь тривалої складної боротьби. Хоча, звичайно, зміна лідера спричинила за собою зміни й в інших ешелонах влади. Насамперед, пересувалося від центральних посад більш молоде покоління керівників, що висунулися останнім часом, такі, як Шелепін, Полянський, Семичастний, Воронов і інші. Поступово зникли з політичного небокраю ще недавно впливові Шелест, Єгоричев, потім ті, хто безпосередньо підтримував висування Брежнєва на роль лідера, наприклад, Підгірський. Ведучі ж посади поступово займали або ті, хто багаторічною спільною роботою довів свою вірність, до приклада Кириленко, Черненко, Кунаєв, або ті, хто з ряду причин міцно був зв'язаний з Л. І. Брежнєв - Суслов. Були, звичайно, у керівництві і люди, далекі від політичних ігор, яких відрізняла висока компетентність, чесність і порядність, такі, як Косигин, Андропов, Машеров і ін.

Однак самим трагичним було те, що Л. І. Брежнєв виявився зовсім непідготовленим до того, щоб займати ведучі позиції. Його висуванню сприяло об'єднання досконале різних сил. На це вплинуло і невдоволення зневажливим відношенням Хрущова до своїх колег, і небажання враховувати їхня думка в прийнятті рішень, і побоювання з приводу авантюрних дій, різких поворотів його політики, і, головне, невдоволення консервативної частини апарата керування постійною нестабільністю, тряскою, змінами, реформами, що неможливо було передбачати.

Ці суперечливі сили ставили перед собою різні задачі: одні припускали повернення до сталінських методів, інші висували програму, що більш послідовно, чим при Хрущові, спиралася на рішення антисталінського XX з'їзду. Але Брежнєв не прийняв ні тієї, ні іншої крайності.

Вірний традиціям і консервативний по своєму складі, він більше всього побоювався різких рухів, крутих поворотів, великих змін. Він насамперед подбав про те, щоб звести нанівець радикальні починання Хрущова, відновити те, що довело свою стабільність ще в сталінські часи. У першу чергу були ліквідовані совнархози і розподіл партійних органів на промислові і сільськогосподарські, що створювало масу незручностей апарату керування. У Москву повернулися великі керівники, які проти своєї волі опинилися на периферії.

Замість одинадцятилітки, що претендувала на політехнізацію школи, знову повернулися до нової десятилітки. Селянам були повернуті присадибні ділянки. Закінчилося повсюдне поширення цариці полів кукурудзи. Колгоспники одержали пенсійне забезпечення, була гарантована мінімальна зарплата для працюючих у колгоспах. Знизилася норма обов'язкових постачань, і збільшилися закупівлі сільськогосподарських продуктів по більш високих цінах. Однак усі ці сільськогосподарські заходи були намічені ще при Хрущеве. Останнім сплеском новаторства з'явився вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому з ініціативи А. Н. Косигіна була проголошена господарська реформа. Але перетворення в життя програми економічних перетворень було настільки утруднене, що незабаром вона припинила своє існування. Не останню роль зіграло негативне відношення до реформи Л. І. Брежнєва. Він намагався обійтися без мало-мальськи серйозних перетворень не тільки в економіці. Була зведена на немає ідея постійного відновлення, ротації кадрів. У противагу їй було висунуте гасло стабільності, що в першу чергу влаштовувало апарат керування.

Л. І. Брежнєв не повернувся до сталінських репресій, але успішно розправлявся з інакомислячими. Не було необхідності у відтворенні каральних органів у колишньому, сталінському, масштабі, хоча потреба в їх (чіткої( роботі, зрозуміло, не відпала. Неугодних тепер необов'язково було повідомляти політичними супротивниками, можна було обмежитися лише звичайною уголовщиною чи оголосити цих людей психічно нездоровими, а так само просто вислати з країни.

При Брежнєву склалася традиція багатослівного вираження своїх думок, причому сам він, як правило на будь-яких заходах не упускав можливості виголосити промову. Але на засіданнях Секретаріату ЦК чи Президії Л. І. Брежнєв майже ніколи не виступав першим. Давав висловитися всім бажаючим, уважно прислухався і, якщо були істотні розбіжності, волів відкласти питання, підробити, погодити його з всіма і внести на новий розгляд. Саме при ньому поширилася практика багатобічних погоджень, що вимагала десятків підписів на документах. Лише при рішенні кадрових питань Брежнєв надходив прямо протилежно. Тихо і майже непомітно йому удалося перемінити більше половини секретарів обкомів, значну частину міністрів, багатьох керівників центральних наукових установ. Сміливих новаторів заміняли розповсюдженим типом керівника. Розвивався тихих, позбавлених бійцівських якостей, принциповості, неквапливо, але вміло розпоряджаючий розподілом цінностей працівник. Рішення замінялися багатослівними мовами з приводу рішень. Вимовлялися часто правильні, гарні мови, приймалися правильні, гарні постанови, за яким нічого не стояло і які, відповідно, залишалися на папері.Зміни торкнулися і теорії. У 1936 році в (Правді( була опублікована стаття (Про будівництво розвитого соціалістичного суспільства(. У ній по суті містилося відмовлення від гасла (розгорнутого будівництва комунізму(. Але замість реальної оцінки існуючого положення робився висновок, що в нас уже побудоване розвите соціалістичне суспільство. Ця теза повторювалася в багатьох мовах Брежнєва, ввійшов у преамбулу до Конституції СРСР, по своїй демократичності Конституції, що уступала, 1936 року. Більш того, була створена й активно розроблялася концепція розвитого соціалізму, проголошена творчим продовженням марксизму-ленінізму. Крім того, нормою стали відверті і грубі лестощі на адресу Генерального секретаря ЦК КПРС. Держава не тільки забезпечувала процес, але усе більш гальмувало розвиток суспільства у всіх областях: економічної, культурної, моральної.