Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея Притча “Старий і море”

По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишили¬ся в рукописах: «Свято, яке завжди з тобою» — книга спогадів, незакінчений роман «Острови в океані».Один з прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара. Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого і хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море».

На перший погляд твір надто простий: старий рибалка Сантьяго спіймав велику рибу, але додо¬му привіз тільки хребет, бо рибу з'їли акули. Але є в повісті підтекст, який піднімає зміст на рівень філософських узагальнень. «Старий і море» — це гімн мужності людини, її волі і силі.

У тяжкому двобої з рибиною Сантьяго не втра¬чає сили волі, хоча він уже людина похилого віку, з слабкими мускулами й болем від багатьох ран. Питання особистої мужності Старого — важливе питання його життя. Тільки в боротьбі він знахо¬дить душевний спокій і бачить у цьому сенс жит¬тя: «Битися, битися, поки не вмру». Він змагається з рибиною сам на сам. Цей двобій з усіма його колізіями нагадує подвиги міфічних героїв.

Боротьба рибалки з рибиною закінчується його перемогою, але здобич крадуть у нього акули. Ста¬рий змагається з ними з усіх сил, будь-що не хоче здаватись. І саме тоді він промовляє слова, котрі є вершиною авторської думки в цьому творі: «Люди¬на не для того с творена, щоб терпіти поразки... Лю¬дину можна знищити, але й неможливо перемогти».

Двобій Сантьяго з рибиною дає йому можли¬вість перевірити свою стійкість. Але його водно¬час хвилює і те, що вони обоє належать до одного світу, в якому кожне явище має зміст лише через інше. Це викликає у старого рибалки роздуми про ті руйнування, знищення, котрі супроводжують боротьбу за існування: «Як добре, що нам не тре¬ба вбивати зірки...», «Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки. Досить того, що ми берем харчі у моря і вбиваємо своїх братів».

Старий Сантьяго живе в особливому світі: не споглядає природу зі сторони, а сам є її часткою. Все життя він прожив в єдності з нею, з морем.

У цьому творі яскраво відчувається особливо важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показую¬чи героя самотнім, письменник не робить його індивідуалістом. У морі він повсякчас згадує хлоп¬чика Маноліне. Суворий закон боротьби за існу¬вання розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі.

Кінцівка твору може тлумачитися по-різному: песимістична або ж ні. Песимізм у тому, що Ста¬рий не бачить можливості людського щастя: «Хо¬тів би я купити собі трошки щастя, якщо його десь продають... А на що його купити? Хіба що на по¬ламаний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність не приносить людині щастя: ри¬бину з'їли акули, а подвиг Сантьяго лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення: «Ти зму¬чився, старий. Душа у тебе змучилася».

Може бути й інший висновок: Хемінгуей не вкладає у фінал повісті песимістичне звучання. Адже саме самотність і допомагає Сантьяго бути сильним, вийти переможцем у боротьбі Із стихією.

Отже, письменник виступає за активну пози¬цію людини. Наявність такого забарвлення саме І свідчить про відсутність песимізму. І через те повість закінчується не лейтмотивом «великої ри¬бини» чи самотності: «Наверху, в своїй хатині, старий знову спав. Він спав обличчям вниз, і його пильнував хлопчик. Старому снилися леви». (Хлопчик і леви — невмирущість і подвиг).

Ця філософська повість Хемінгуея утверджує людськість і добро.

Уже в першій збірці оповідань виявилися го¬ловні риси літературної манери письменника: ла¬конізм, психологічна майстерність, чіткість і ви¬разність описів природи чи людської діяльності.

З іменем Хемінгуея пов'язане і поглиблення по¬няття підтексту в літературі, тобто прихованого зміс¬ту. Не лише у словах, а й у мовчанні, натяках, паузах письменник ніс до читача те, що хотів сказати.

Власний стиль Хемінгуея був своєрідним (містким, свіжим і мужнім), відповідав гіркому світосприйняттю людей повоєнної доби. Героїв Хемінгуея часто називають «героями кодексу». Його герої мають певні усталені правила пове¬дінки, які ніколи не зраджують. Вони живуть за такими принципами: над усе цінити особисту не¬залежність і свободу; йти назустріч небезпеці і не боятися смерті; захищати слабких, вступати в боротьбу за свої переконання; бути вірним і відданим у дружбі і коханні; ніколи не скаржи¬тись на несправедливість долі і не чекати на жалість; знати свій фах і володіти навичками та вміннями справжнього майстра.