Драматургія української діаспори
Ще один чинник – це потреба естетичного вислову. В результаті з’являються твори контемплативні, для роздумувань. Таким чином з’являються драми для читання, з малою надією на сценічне втілення. Саме тому літературний твір став незалежним від сприйняття глядачів, що дає змогу автору на більшу свободу вияву своєї мистецької позиції. Разом з тим українські емігранти в США вже в перші десятиліття перебування жили й творили свої цінності в американському оточенні, що було значним внеском в загальнонаціональну українську культуру.Тож з 60-х років фіксуємо дві українські літератури, на корінних землях і в діаспорі. Офіційні чинники при цьому роблять усе, щоб ці літератури в творчоносній своїй частині не з’єднувалися, бо процес такого з’єднання, як цілком природній уже починався.
У діаспорній літературі завершують творчий шлях старі письменники, свого часу викинуті з рідної землі, а водночас з’являється нова хвиля літератури, створена передусім членами Нью-Йоркської групи. Здебільшого космополітичного спрямування, вони пробують творити в літературних формах, задіяних західно - європейській та американській літературах.
Типовим для драматургії діаспори є те, що багато емігрантів постають перед вибором: світ мрій, чи реальний матеріальний світ.
Сьогодні драматургічна нива національного письменництва без надбання драматургії української діаспори була б неповною. Солідно репрезентує її творчість письменників Нью-Йоркської групи – угруповання митців, що має своє неповторне духовно-тестове обличчя свої специфічні прийоми синтезу сприймань, уявлень і творення нових образів і моделей буття.
На противагу бездіяльності покоління МУРу, яка відокремлювала кризу, яка проходила в той час українська емігрантська література, котра, з одного боку, бажала продовжувати традиції української літератури, а з другого, відчувала її провінційність порівняно з літературами західної Європи, наступне покоління емігрантських письменників без вагання прилучилося до модерністичного руху заходу. Характерною рисою літератури цього періоду є зацікавлення екзистенціалізмом.
Отже, причиною появи Нью-Йоркської групи в другій половині 50-х років на еміграції було народництво і традиціоналізм її попередників і неспроможність або неохота членів її включитися в літератури чужомовних суспільств, що їх оточували. Аналіз їхньої творчості підтверджує думку, що вся вона була означена елементами літератури західного світу, що для літератури української того часу було модерним. З них найбільше впливу мав екзистенціалізм та сюрреалізм, що окреслився як нераціональний чи асоціативний спосіб вислову. Хоча цей сюрреалізм має малий зв’язок з рухом 20-х років у Франції, а швидше, бере свій початок з Латинської Америки. Надзвичайно впливовою була поетика англомовної поезії і взагалі поетика модернізму з його вільним віршем, прозопоезією та звільненою від романтизму розмовною мовою. Усі ці впливи були повністю засвоєні кожен митець мав можливість творити свій індивідуальний стиль. Екзистенціалізм групи походить із його першоджерел – класичних філософів екзистенціалізму та французької літератури.
Оригінальними рисами поетики Нью-Йоркської групи можна вважати асоціативний стиль, замішаний на сюрреалізмі, звільнена від традицій романтизму та лещат лінгвістичного пуританства, мова.
Нью-Йоркська група не мала українського літературного оточення і діяла практично в повій порожнечі. Взаємних впливів між старшою генерацією та нею практично не було. Треба припускати, що саме відчуження групи від її оточення, українського та чужомовного, є одною з причин її радикального модернізму. Пишучи практично тільки для себе, не мусили вони розвиднювати свою творчість немодерністичними елементами.
Естетична концепція цієї школи, на відміну від уже відомих шкіл і угруповань (група неокласиків, “Празька школа”, генерація шістдесятників та ін.) насамперед утверджує самостійність і автономність художньої творчості, виявляючи інколи підкреслену індиферентність і глибоку байдужість до актуальних і животрепетних тем. Такі літературні пошуки не вкладаються у систему стереотипного мислення, тому й не дивно, що творчість Нью-Йоркської групи сприймають далеко не всі, інколи навіть відмовляють їй займати місце під сонцем. Проте відомі літературознавці В. Державін та Ю. Шевельов писали про неповторність художнього стилю нового угруповання, насамперед про неможливу в попередню епоху міру свободи художника. Звідси – своєрідне уявлення про місію художника, про відповідальність перед історією та народом і тому їх творчості притаманні туманно-романтичні ідеї. Та Нью-Йорк сіті диктував іншу естетику. Такі як Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Іларіон Чолган, Ігор Костецький та інші займали чітко виражену модерністську позицію. Вони за словами Ю. Тевельова “зупинили процес пересаджування вишневих садків і тополь на Нью-Йоркську мостову”, цим самим прагнучи ”зруйнувати Карфаген Української провінційності”, тобто вивести мистецтво слова поза межі політики, ідеологічних та адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Вони зажадали повнокровного буття української нації, подолання української меншовартості, підрядної ролі в історії, які протягом багатьох століть пискалися імперською ідеологією. В той же час виникає парадокс, бо утверджували вони себе саме як українські митці. Можливо тому, що десятиліття мрій про повернення на Україну не дали приспати їхню українську душу та бажання бачити рідну країну незалежною..Пояснюючи генезу Нью-Йоркської групи, звичайно, можна було б послатися на випадок і сказати, що її виникнення – явище випадкове, спалах сліпих, несвідомих сил природи; однак правомірніше припустити, що поряд із випадковістю тут виявляє себе необхідність, яка виражає причини історичної, соціальної, психологічної детермінованості цього літературного угруповання і, головне, показує зв’язок між двома суперечливими тенденціями суспільного мислення епохи – з одного боку – колективістського, а з іншого – індивідуалістського. Згадана поетична група, як і зрештою вся наша література, обертається довкола осі “особистість – маса”; ця вісь є однією з найактуальніших у сфері післявоєнної суспільної свідомості.