А.А. Потебня. Теоретична поетика.
ІІІ “До вашої уваги, пропоную ще одне прислів’я пояснене Далем: “Із хати сміття не виносити.” Застосуємо до нього два прийоми, про які я розповідав. Не важко визначити їх походження. Але що це за порада: не виносити сміття з хати? Це може здатися безглуздим і неохайним, але, якщо прийняти до уваги час і середовище, де виникло це прислів’я, то воно стає досить обгрунтованим. По-перше тому, що в старих хатах пороги були дуже високими, інколи в піваршина, і тому зробити це було неможливо без особливих пристосувань.
По-друге, у смітті знаходяться залишки проживаючих в ній людей, їх слід, який віддає людину під владу іншої. Це вірування має свої коріння у глибокій давнині. У різних народів існувало вірування, що зображення людини є певна таємнича заміна людини.
Наприклад, в одній еклозі Вергілія коханка для того, щоб привабити до себе відсутнього коханого і причарувати його, із воску зліпила його зображення, возила навколо алтарю, приговорюючи: “ducite ab urbe dorum, mea carmina, ducite Daphnin”, у перекладі це звучить так: “ мої заклинання, приведіть Дафніса додому”. Вона вважає, що те, що вона здійснює над куклою, здійснюється і над першообразом.
Якщо одна людина ненавиділа іншу і бажала її смерті, то ліпили із воску зображення ворога і ножем пронизували його серце, будучи впевненим, що одночасно пронизує серце живої людини, свого ворога. Таке ж значення мав і слід людини, залишений на піску.
Для того, щоб заставити людину покохати, беруть слід від її ноги, залишений на піску, кладуть його у розжарену піч і говорять: “Як горить слід так і серце (ім’я) нехай горить до мене.” Зрозуміло, що при такому віруванні було б злочином викидати сміття з хати; воно заміталося під лавку, а потім спалювалось у печі. До сих пір вислів “Не виносити із хати сміття” - це не поетичне створення, а прозове життєве правило. Але за яких умов воно стало поетичним прислів’ям?
Відомо, що коли невістка приходить в дім до свого чоловіка, вона повинна слідкувати за порядком у хаті. Після весілля існує обряд – пробний день: її посилають за водою, дають їй відра і іронічно говорять: “Мети хату та не вимітай сміття, а ми зберемо толоку і разом його вивеземо.” Це говориться у переносному значенні і означає: “Не розповідай чужим, що чуєш у сім’ї; не віддавай інтимного сімейного життя у владу стороннім і байдужим до нього людям.” Але яким чином думка від вимітання сміття перейшла до переносного значення? Який зв’язок існує між сміттям і зрадою сімейним таємницям? Я вважаю, що існував певний ряд асоціацій, який допоміг перейти від буквального значення до переносного. Асоціацією, поєднуванням думок називається такий зв’язок думок в силу якого, якщо вам спала на думку А, то слідом за нею приходить в голову B,C, D… Наприклад, у молитві “Отче наш” перше її слово викликає всі інші. Асоціація від початку до кінця у цьому випадку сильніша ніж у зворотньому порядку.
Те, що ми звемо оригінальністю думки у більшості випадків залежить від існування у людини особливого роду асоціацій думок.
Ця оригінальність в багатьох випадках залежить від передуючого роду занять, праці думок. Наприклад, якщо всі думки людини були спрямовані на грошовий заробіток, то від любої речі вона перейде до питання про ціну, про гроші тоді, як інший бік речі може висковзнути від неї. Від таких асоціацій виникає мова, і навпаки – дає початок новим асоціаціям. Можна подумати, що до перетворення алегоричного образу на прислів’я трапляються обставини, що полегшують його.
При переході вислову: “Не виносити сміття із хати” у прислів’я можливо існували різні асоціації. Те, що переноситься із хати, є мовою, а мова це шум, а слово “шум” має подвійне значення, наприклад, шумляча вода утворює звук і піну, а піна це сміття.
Можлива і інша асоціація, що дає інший результат. Те, що виноситься із хати: плітки, чутки і таке інше – це в далекій мірі відходи, тріски. У хаті дерево рубають, а поза хатою тріски летять, тобто сміття. У Псковському літописі я натрапив на таку асоціацію: там розповідається, що мешканці розламували міську стіну і звук означає сміття, щебінь. Думка перейшла не від слова “шум” до “сміття”, а навпаки, від “щебеню, сміття” до “звуку”. Асоціації такого типу і полегшили переносне значення цього вислову при перекладі його в прислів’я. (с. 103-104)IV “Існує рослина, що росте у вологих тінистих місцях з латинською назвою Tussilago farfara. Народна назва – “мати-й-мачуха”. Є можливість показати, що використання цієї назви, тобто такий стан слова, коли його значення безпосередньо приєднається до звуку, і коли ознаки, що позначають його значення, не зрозумілі, то такий стан – це найпізніше у цьому слові.
Досить зрозумілим є те, що таке складне явище, як любов і нелюбов, ненависть не може бути сприйнятим безпосередньо. Ми навіть і тепер не в змозі наочно вказати з бажаною точністю складових частин цього явища. Тим більше, що це застосовується до первісної людини.