Генріх Гейне (1797-1856) Життєвий та творчий шлях
У той час Гейне був уже автором кількох поетичних циклів та двох трагедій. Родичі з недовірою стежили за його першими успіхами. «Якби цей шалапут чого-небудь навчився, йому не довелося б писати книж¬ки»,— виніс вирок дядько поета мільйонер Соломон.Влітку 1823 р. Гейне запалився любов'ю, до Терези Гейне, молодшої дочки дядька Соломона, що, як здається, відносилася до нього набагато краще, ніж її старша сестра, але після багаторічних любовних пристрасних страждань, скорившись волі батька, віддала перевагу солідному гамбургцю. Поки в Гейне тепліла ще надія, він не замислювався про еміграцію, та й багатий дядько не схвалював цих планів. Соломон оплатив ще один рік його занять на юридичному факультеті.
У такий спосіб у січні 1824 р. Гейне знову повернувся в університет, цього разу в Геттінгені, де він був застрахований від берлінських розваг. Він сумлінно довбав підручники, але все-таки залишився занадто поетом, щоб суха наука юриспруденції зовсім відвернула його від служіння музі. Він продовжував працювати над "Поверненням на батьківщину", і опублікував його навесні 1824 р., при відвідуванні Берліна. 33 вірша в одній тамтешній газеті.
Восени того ж року він почав подорож на Гарц, що збагатила його новими прекрасними піснями і першим прозаїчним твором. Але в цей геттингенський період він займався єврейською історією, яку хотів широко висвітлити у романі "Рабін з Бахараха".
28 червня 1825 р. він зробив фатальний крок: у прусському місті Гейлигенштадті він приєднався до євангелічної церкви. Він довго противився водохрещенню, хоча його родина наполягала на цьому; він вважав нижче свого достоїнства і ганьбою зробити цей крок тільки для великих благ життєвих. "Ми живемо в смутний час, - писав він Мозеру, - негідники перетворюються в шляхетних людей, а шляхетні люди повинні перетворитися в негідників. Я дуже добре розумію слова псалму: "Боже, дай мені хліб мій насущний, щоб я не зганьбив імені твого". Так писав він до водохрещення, і після водохрещення знову Мозеру: "Мені було б дуже боляче, якби те, що я хрестився, стало перед тобою в сприятливому світлі. Запевняю тебе: якби закони дозволяли крадіжку срібних ложок, я б не хрестився". Гейне змінив релігію, але не змінив себе.
У цьому ж році Гейне одержав диплом доктора права.
Наступні клопоти протягом п'яти років були по¬в'язані з пошуками місця служби. Поет, чиї книжки блискавично розкуповувалися, чиє ім'я було широко¬відоме, постійно страждав від образ і приниження у зв'язку з його походженням. Гейне переїздить до Мюн¬хена, «католицької столиці» Німеччини, куди його запросили редагувати історичний журнал, але тут цер¬ква починає цькувати поета.
Типовий романтик, Гейне обожнював історичне ми¬нуле своєї країни, досконало знав народну творчість та німецьку мову. Проте він завжди цурався націона¬лістичних ідей. Німецький націоналізм вилився в цей час у форму “французоїдства”, тобто заперечення всього французького, що було особливо неприємно поетові. Незважаючи на серйозну шкоду, якої зазнала Німеч¬чина, під час французького нашестя, він рішуче від¬мовляється вбачати у французах ворогів німецького народу. З дитинства вихований на ідеях Просвітництва, він схилявся перед творчістю Вольтера, Дідро, Бомарше, Руссо.
Наприкінці 1820-х років Гейне був уже автором «Книги пісень», яка уславила його ім'я, та чотирьох томів романтичної прози — «Дорожніх картин». Ро¬мантична щирість його віршів та прози забезпечила йому широку популярність у читачів і сердечну приязнь серед багатьох видатних сучасників, а ерудиція та розум — авторитет і повагу серед серйозних мислите¬лів.
Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу втілити засобами української мови не тільки зміст, а й поетичну форму ліричних творів Гейне. Переклади 92 поезій з “Книги пісень”, які належать її перу, малюють образ юного Гейне, побачений очима нашої поетеси. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої раннього Гейне, які привертали увагу її попередників. Вона тонко відтворює гейневський гумор, що виливається часом у примхливі образи:
Хороша в зірок мова.
Багата і ясна,
Та тільки невідома
Філологам вона!