Проблема інонаціонального характеру в романах М.Вінграновського “Северин Наливайко” та В.Шукшина “Я пришел дать вам волю”
–Таких я не б’ю!..
Він зійшов з брацлавської стіни, сів на коня і велів повертати військо назад,– в Молдову, за Дністер” [1, 302-304].
Польний гетьман симпатизує Наливайкові, спостерігаючи його вправність на полі бою: “Мені би таких!”, а Наливайко – Жолкевському: “Для Наливайка Жолкевський був прикладом, як треба жити”.
Змальовуючи Жолкевського, М.Вінграновський порушив звичну традицію негативного зображення ворогів-поляків, яку започатковано ще у фольклорі і продовжено багатьма письменниками, зокрема, М.Гоголем.
Намагаючись підкреслити належність характерів до тієї чи іншої національності, М.Вінграновський, насамперед описує одяг, їжу та обряди: так, Хабіджа “завинена в темно-жовтий мінливий шовк”, а її маленькі ніжки “взуті у золоті сандалії”; китайці у жовтих халатах та “з тонкими заплетеними на потилицях кіскими” пригощають наших козаків своєю національною стравою – рисом з дрібно пошаткованим м’ясом, і все це, до того ж, потрібно було їсти паличками; турки пропонують Якову Шийці скуштувати свіжий пенір – маслянистий овечий сир – та уяршем – кисле коров’яче молоко, а коли з мечеті скликали на обідній намаз, усі правовірні “обернулись обличчям на схід й опустилися на килимки”. Показуючи відмінні особливості інонаціональних персонажів, письменник відтворює характерні фонетичні риси їхньої мови: шляхом перекручування українських слів (наприклад, китаєць У Пу замість українського “козак” вимовляє “кізяк”) та через сприйняття звучання чужої мови козаками (у китайців були “тоненькі птичі голоски”, а арабська принцеса “цінькала”).
М.Вінграновський не лише змальовує зовнішність людини іншої національності, але й розповідає, як і чим вона живе, проникає в її душу, вглиб її найпотаємніших думок. Саме тому досить часто у тексті твору звучить монологічне мовлення: герої сповідаються, роздумують, моляться: “…Господи, скільки ми вже тягли і корчили Україну! І вже б, здавалося, все: пропала в попелі земля! Та минає рік-два, як знову виро¬стають на ній жінки, млини і худоба. І ми знову тягнемо з неї… Молюсь тобі, мій Аллах, і думаю, а коли не проститься нам даром усе, що ми робимо із цією землею, і колись, не знаю коли, а обернеться воно нашим власним розором? Може, колись,– не доведи Аллах!– хтось отак само, як ми Україну, обдере і пожене й розжене по чужих землях і нас? І ми, розпорошені, понівечені й озлоблені духом, будемо жити поміж чужими людьми, наче той народ-сирота, і плакати та проситись до себе додому, в Крим, а там, на нашому місці і замість нас, будуть сидіти вже інші люди… Не приведи, Милосердний, до цього!..” [1, 225-226].
Таким чином, модель інонаціонального світу у романі М.Вінграновського “Северин Наливайко” вирі¬зняється не лише різноманітністю створених інонаціональних образів, але й їх глибоким психологічним дослідженням.
В.Шукшин у романі “Я пришел дать вам волю” створює простішу модель інонаціональногосвіту. Його інонаціональні персонажі завжди епізодичні. Татари, калмики, перси, мордва, чуваші та інші націо¬нальності у творі, насамперед, яскраво відтворюють колорит епохи та історичний простір, характеризують разінське військо, що, які відомо, було багатонаціональним.
Для підкреслення національної специфіки героїв В.Шукшин не вдається, як М.Вінграновський, до зображення портретних деталей та побутового опису. Усе це сповна компенсується мовою героїв. Однак, на відміну від українського письменника, у В.Шукшина фонетичні перекручення та іноноаціональна лексика служать, як правило, для розкриття комічності ситуацій: “Вот усатый пожилой хохол, мастер молоть языком, удобно устроившись на куче тряпья, брешет молодым казакам:
– Шов мужик з поля, подходе до своей хаты, зирк в викно, а у хаты москаль… гм… цюлуе його жинку…” [7, 19]; “…Казак особенно почему-то охоч поспорить в торговом деле с татарином, калмыком и… с бабой… Разворачиваются с дороги, мнут в руках сафьян…
–Эття сафян! Карош?
–А ты что, оглазел?
–Эття скур сибка блеха – толсти…
–Это у тебя шкура толстая, харя! Могу обтесать!