Іван Цюпа. НЕВТОМНИЙ ТРУДІВНИК ПЕРА
Письменник продовжує і далі плідно працювати в художньо-до¬кументальному жанрі. Дарує читачам спочатку повість «Добро-творець» (1971), а потім роман «Мужній вершник» (1973).
У повісті «Добротворець» художньо-достовірно змальовано об¬раз відомого вчителя-новатора, члена-кореспондента Академії педагогічних наук, Героя Соціалістичної Праці Василя Олександ¬ровича Сухомлинського.
Значного творчого успіху досяг письменник у романі «Мужній вершник», відзначеному 1974 року республіканською комсомоль¬ською премією імені М. Островського. Цей твір —про мужнього вершника революції Миколу Островського — відразу став популяр¬ним серед читачів як старшого покоління, так і молодого комсо¬мольського племені.
«...Роман Івана Цюпи «Мужній вершник» з великою худож¬ньою силою відтворює героїчне життя М. Островського. Цінність нового твору І. Цюпи полягає в тому, що він глибоко біографіч¬ний, в ньому немає вигаданих подій, осіб. У той же час він напи¬саний барвистою, художньою мовою, а тому легко читається. Роман «Мужній вершник» учить сучасну молодь любити своїх героїв, любити свою Батьківщину і не забувати про славне бойове минуле нашого народу»,— писали про роман члени Ради ветеранів комсо¬молу з Горлівки.
Хвилюють сторінки розповіді про перебування в Сочі хворого Миколи Островського, коли його відвідують сестра і брат Володи¬мира Ілліча Леніна — Марія Іллінічна та Дмитро Ілліч; про «виїз¬не засідання» бюро міськкому партії, що слухає, як «один із чле¬нів партії працює на нелегкій літературній ниві, бореться на ідеологічному фронті»; розповідь про нагородження Миколи Островського орденом Леніна та приїзд до нього делегації московських письменників, проведення радіопереклику міст, присвяченого цій події коли в ефірі пролунали його схвильовані слова:«Коли б хто-небудь спитав мене, яке найбільше щастя в людини, я відповів би: найбільше щастя в людини — це пра¬цювати в нашій великій Радянській країні, боротися за справу соціалізму, бути в передових лавах комсомолу, в лавах партії Леніна...»
Іван Цюпа завжди прагне бути в самій гущі життя. Його можна зустріти то на Поділлі, то в Карпатах, то на Волині. А найча¬стіше — на Полтавщині. Кожної весни чи літа письменник виру¬шає до рідних сіл і хуторів, що розкинулись у межиріччі Ворскли і Псла, в степи за Диканькою, що течуть зеленою повінню хлібів аж до Зінькова, Гадяча й Миргорода. Бо ж це — рідна сторона письменника, яку він гаряче любить, радо зустрічається з її тру¬дарями, пише про них свої твори.
Цій землі, її славним людям Іван Цюпа присвятив роман «Краяни» (1970).
«Це книга про моїх земляків — полтавців,— розповідає Іван Антонович.— Головними героями роману «Краяни» виступають комуністи — колишній секретар райкому партії Степан Петрович Твердохліб, колгоспний агроном Ярина Хмелик, молодий інженер-геолог Олекса Майстренко, юна вчителька Надія Богучар та інші персонажі, яких я зустрічав на моїй Полтавщині. Це люди різних поколінь і професій. Одні з них пережили сувору війну, інші тіль¬ки народилися в ті грізні роки, а то й після Перемоги і зараз всту¬пають у життя, збагачені досвідом і знаннями, свято пам'ятаючи про рани своїх батьків.
«Краяни» — твір про нашу сучасність. Нині полтавське село ие те, що було колись. У межиріччі Ворскли й Псла добувають нафту і газ, серед золотих пшениць і баштанів день і ніч гудуть потужні машини, на яких працюють сини й онуки полтавських хліборобів.
Головною темою роману,— закінчує свою розповідь письмен¬ник,— є животрепетні проблеми збереження природи, розумного використання землі, збереження не тільки чудової краси довкілля, а й чистоти людських душ».
Це справді так. Зі сторінок роману перед нами постають трударі колгоспних ланів — мудрі, досвідчені, талановиті, виховані Комуністичною партією і Радянською владою. Вони по-господарськи дбають про землю та її розквіт, пам'ятають героїчну історію свого народу, дбають про збереження пам'яток культури.
Героїв у романі багато, і про більшість з них письменник го¬ворить досить широко. Та найближчий серцю письменника Степан Твердохліб, Це людина, яка вболіває за все, що відбувається на¬вколо неї — від турботи про щедрий врожай колгоспної ниви і до майбутнього юнаків та дівчат. Він розуміє неминучість і необхід¬ність наступу технічного прогресу, але дбає, щоб усе робилося розумно, продумано, без шкоди людині й природі. Саме тому він вступає в конфлікт з начальником контори розвідувального бу¬ріння Сагурою, що, не задумуючись, наказує волочити бурову вишку «навпростець по озимині».