Ораторські мистецтва Греції

План

1.Зародження красномовства.

2. Художня майстерність Лісея.

3. Ісократ – вчитель риторики.

4. Демосфен – один із самих видатних ораторів давнини.

3.1. Зародження красномовства. Ще в ранню епоху розвитку громадського життя в Греції ораторське мистецтво займало важливе місце.

Одісей, Нестор, Фенікс у Гомера були ораторами героїчного століття і вимовляли переконливі промови, що робили сильний вплив на слухачів.

З розвитком державності, особливо після греко-перських війн, коли в в вв до н.е. у результаті політичної боротьби підсилився вплив демократичної партії, пожвавилася діяльність народних мас у внутрішньому житті грецьких передових полісів. У зв'язку з цим розвивалося й ораторське мистецтво — красномовство.

Практичне застосування ораторське мистецтво вперше одержало в Сицилії. Батьком риторики і вчителем софіста-оратора Горгія Аристотель називає Емпедокла з Агрігента.

У Сицилії вже намітилися основні види ораторського мистецтва, що одержали поширення в Афінах у в в. до н.е. Це насамперед політичне красномовство, прославлене іменами Фемістокла іи головним чином, Перікла. Збереглися свідчення древніх поетів, що говорять про Перікла як про олімпійця, красномовство якого було подібно грому і блискавки. Не менш поширене було судове красномовство. Існує думка, що вигнання тридцятьох тиранів викликало таку масу протестів проти незаконно захопленого майна, що з'явилася необхідність у створенні керівництва для опису судових промов.

Третій вид ораторського мистецтва - эпідектичне, урочисте красномовство, у котрім особливо митецький був Горгій. Його звернення, що грали роль політичних памфлетів, відрізнялися барвистим стилем, буяли алітераціями, антитезами, значеннєвим протиставленням, метафорами. Поділи промови на рівні частини, протипоставлені за змістом, із подобою рими наприкінці, відомі в античній літературі як горгієві риторичні фігури.

Эпідектичні красномовство застосовувалося при виголошенні надгробних промов, як це практикувалося, наприклад, на щорічних поминальних торжествах на честь полеглих воїнів під час греко-перської війни.

Зазначені три види ораторського мистецтва не розвивалися незалежно один від одного. Горгій був відомий як представник епідектичного красномовства і водночас як укладач захисних промов. Перікл — політичний оратор, вимовляв і панегірики, а Антіфон, судовий оратор, — політичної промови.

Створювалася наука про ораторське мистецтво — риторика. Творцями риторики вважають софістів, що мали одну мету — переконувати. Це називалося «змушувати гірший аргумент здаватися кращим» і виходило з принципу: «Міра всіх речей — людина». Кожна судово-політична промова повинна була перебувати з вступу з викладом суті даної справи для того, щоб заздалегідь уплинути на суддю. Розповідь про події, зв'язаних із справою, випливає безпосередньо за вступле-

нням. Головна мета розповіді — змусити суддю повірити в правдоподібність фактів, що залежало винятково від мистецтва оратора, що вміє так розгорнути драматичну картину за участю персонажів, щоб розповідь була правдоподібна. У цій частині полягав головним чином художній елемент промови. За розповіддю випливав доказ. Тому ретельно підбиралися аргументи. Сюди входили штучні і безмистецькі аргументи. Штучними аргументами були логічні докази, безмистецькі — речовинні (письмові дані, тлумачення законів). Закінчувалася промова епілогом, що, як заключна частина, повинна був зробити особливо сильну дію. Патетика в цій частині досягала вищої точки. Оратор із цією метою користувався художніми засобами, що викликають співчуття до обвинувачуваного.