Усна народна творчість

У календарній народній поезії найбільш втілені ані¬містичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість їх пов'язана з народженням, смертю і воскресінням при¬роди.

Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєдна¬лись з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво, Великдень (Пасха), Спас тощо.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) трива¬лий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

Природну основу літератури XV ст. становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і зак¬линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Відомі билини Київського і Новгородського циклів.

Усну народну творчість формували думи, балади, історичні пісні, обрядові, родинно-побутові ліричні пісні, казки, загадки, прислів’я, приказки.

В українській літературі XVIII ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Наприкінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до "святих місць") відомий твір "Мандрування" В. Григоровича-Барського. Живою образною мовою автор описав враження від відвідування Угорщини та Австрії, Італії і Греції, Єгипту та Сирії. Цей твір не втратив свого пізнавального значення і понині. В художні твори дедалі більше проникала жива народна мова. Наприклад, байки та вірші Г. С. Сковороди пересипані великою кількістю прислів'їв і приказок. Автор часто використовував народні казки, пісні, притчі. Творчість Г. С. Сковороди помітно вплинула на Івана Петровича Котляревського (1769-1838) - зачинателя нової української літератури. Його відома поема "Енеїда", три частини якої надруковано у 1798 р. в Петербурзі, відтворювала реальні картини життя тогочасного суспільства. Історичні пісні та думи, балади й перекази відображали нужденне життя селянства й рядового козацтва, знущання над ними з боку старшини. З'явилося чимало дум і пісень, які викривали основні пороки тогочасної дійсності, закликали народ до соціальної непокори. В усній народній творчості прославлялися ватажки повстанців - Максим Залізняк, Іван Гонта, Олекса Довбуш, змальовувалися Полтавська битва та інші події в житті України. В той же час маси засуджували ліквідацію царизмом Запорозької Січі. У піснях звучали ,мотиви свободи і наступності героїчних традицій українського народу.

В усній народні творчості відомі такі думи, як:

“Дума про козака Голоту”, “Дума про Марусю Богуславку”. Де висвітлено легендарний образ полонянки, її героїчний вчинок. Показ страждань козаків-невільників, осуд насильства людини над людиною, “Дума про Самійла Кішку, “Хмельницький і Барабаш”. , також балади “Що сі в полі забіліло, “Ой був в Січі старий козак...”, “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси...”, а також пісні: “Пісня про Байду, “Ой Морозе, Морозенку”, “Зажурилась Україна, бо нічим прожити”, “Чи не той то хміль…”, “Як ще не було початку світа”, “Ой рано, рано кури запіли”, “Ой пане господару, на твоїм двору” – християнізована колядка. Уславлення сільськогосподарської праці як богоугодної. Символічне значення образу дерева.“За сіньми, сіньми та за новими” - величання селянської родини, “Ой у нашого господарика” - поєднання дохристиянських та християнських уявлень.

Література

1 Никифоров А. Н. Фольклор Киевской Руси // История русской литературы. — Москва; Ленинград, 1941, т. 1, с. 216—237; Українська народна поетична творчість. — К., 1965, с. 69— 72, 85—126; Мишанин О, В. Народна словесність найдавнішого часу і Київської Русі // Історія української літератури. — К., 1967, т. 1, с. 33—47.

2 Былины /В 2 т. — М., 1958; Былины. Киевский цикл. — К., 1982.

3 Рыбаков Б. А. Древняя Русь..., с. 39—154; Мирзоев В. Г. Былины и летописи; памятники русской исторической мысли. — Москва, 1978, с. 17-116.