Театр Леся Курбаса
Репертуар “Березо поля” збагатився п’єсами Миколи Куліша (1892-1942) – “Комуна в степах” (1925), “Народний Малахій” (1928), “Мина Мазало” (1929), “97” (1930) і “Маклена Граса” (1933). Коли Курбас готував до постави ще одну п’єсу Куліша – “Патетичну сонату” в 1933 році, її заборонила політична цензура.Висока якість й розмах драматичних і ліричних вистав “Березополя” та інших українських театрів тих років досягалися не лише завдяки талантові режисера й акторів, але також дякуючи винахідницькому генієві малярів-декораторів. У Курбаса, спершу в “Молодому Театрі”, був головним художником Анатолій Петрицький (1895-1964), а потім – в “Березо полі”, з 1922 і до кінця його праці в театрі 1933 року – Вадим Меллер (1884-1962).
Курбас набув на Україні такої слави, що інші режисери, які зовсім не поділяли його ідей про театральне мистецтво, імітували його сценічні композиції, переписували музичний акомпанемент, повторюючи постановки, що мали великий успіх у Курбаса, як, наприклад, інсценізація “Гайдамаків” за Шевченком.
З 1926 року “Березіль” осів у Харкові, де Курбас продовжував свою виняткову режисерську працю.
З кінця квітня до початку червня 1927 року Курбас їздив за кордон: до Чехо-Словаччини, Німеччини й Австрії. В Празі він влаштував конференцію для подання інформації про мистецьке життя України. Ця подорож дала йому змогу побачити все, що робилося в авангардних театрах і зробити висновки. корисні для своєї власної праці.
Як квіти обертаються за рухом сонця, так само нові молоді театральні групи на Україні імітували Курбаса. І то не диво, бо керівниками в них часто були молоді режисери, вихованці студій, закладених Курбасом при “Березілі”.
Але, не зважаючи на свій мистецький престиж, “Березіль” і його керівник Курбас були політично приречені, бо їхнє мистецтво було непотрібне, а то й незрозуміле керівним верхам. Митцям “Березолю” довелося пережити тяжкі хвилини на сесії художньо-політичної наради, що відбулася в Харкові у вересні 1930 року. Різка критика “Березоля” оберталася довкола одного дразливого питання: про брак визначеної політичної настанови й відсутність п’єс, які відбивають класову боротьбу, показуючи позитивні наслідки соціалістичного життя.
Політична компанія проти Курбаса наростала й скінчилася його вигнанням в кінці 1933 року з “Березоля”, а згодом арештом й засланням до концентраційних таборів...
Уряд навіть змінив театрові “Березіль” назву і він став тепер Державним драматичним театром імені Т.Шевченка. А з початком 1934 року взагалі було заборонено вживати в мистецтві форми, які б мали будь-чого спільного з новаторськими естетичними шуканнями. Митцям, а зокрема – в театрі, довелося знизити свою творчість до рівня так званого “соціалістичного реалізму”.
Рутина, застій і глибокий провінціаналізм потроху взяли гору й надовго запанували в українському театрі...
З хроніки останніх днів “Березоля” (з спогадів Йосипа Гірняка)
Ціле літо 1933-го Курбас інтенсивно готував до вистави останню п’єсу Миколи Куліша “Максима Грача”. Прем’єру було заплановано на другу половину вересня.
1-го вересня увесь ансамбль “Максим Грача” повернувся до Харкова, щоб освоїтися з сценічним оформленням. Прем’єра була оголошена на 24 вересня.
Кілька днів перед “громадським переглядом” Курбас не прийшов на чергову пробу. По дорозі до театру його перехопив особливий уповноважений Сталіна на Україні, який делікатно пояснив Курбасу, що йому (Курбасу) треба переглянути і усвідомити весь свій пройдений шлях і зректися його; засудити політично-літературну діяльність Миколи Хвильового та ВАПЛіте.
Два дні пізніше Лесь Курбас запросив виконавців ролі у п’єсі “Максима Грага” до себе на вечерю. Після вечері він сказав таке: “За два дні відбудеться громадський перегляд, дуже можливо, останньої нашої спільної праці. Ситуація така, що ... вже може не стати між вами”.
22-ого вересня 1933 р. була запланована остання проба перед “громадським переглядом” прем’єри. На вулиці, по дорозі до театру Йосипа Гірняка зустрів Павло Тичина, який заскочив до того з питанням: “Що Лесь Курбас витіває? Чого він сам тиснеться в петлю? Таж сьогодні треба зміїним розумом пристосовуватися до обставин”.