ІНТЕГРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ПОШУКУ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ЗАГАЛЬНОЇ МИСТЕЦЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Ідеологічний плюралізм, поліморфізм сучасного знання в науковому, зокрема й педагогічному просторі та інші глобальні тенденції і процеси сучасного цивілізаційного розвитку детермінують необхідність становлення нової парадигми освіти. Однією з можливих проголошується парадигма інтегративної освіти (С.Клепко). Інтегративний тип освіти в широкому філософсько-культурологічному розумінні цього поняття, на наш погляд, може стати необхідним підгрунтям для створення адекватної запитам реальності світоглядно-виховної моделі загальної мистецько-культурологічної освіти, що стане консолідуючим чинником у процесі народження і співіснування різноманітних підходів до навчання і виховання школярів засобами мистецтва, сприятиме узгодженню міждисциплінарного змісту освіти з педагогічними технологіями особистісно-розвивального спрямування.

Важливими для оновлення методології освіти є філософські ідеї М.Бахтіна, В.Малахова та ін. про пізнання як ц і н н і с н е відношення людини до світу, про світоглядну свідомість як єдність форм її здійснення  світорозуміння, світосприймання і світовідношення. Остання форма виходить за межі об’єктивно-раціоналістичного типу відношення (науковий світогляд), акцентує духовний вимір, зокрема відчуття світу, морально-естетичне переживання буття.

На відміну від традиційного домінування інформативно-пізнавальної функції в багатофункціональному феномені освіти виділяється духовно-творча (синергетична) функція. Під духовністю розуміється особливій вимір людського буття, який виявляється у процесі самовизнання, реального самовизначення і саморозвитку в навколишньому світі, який передбачає формування цілісного універсуму внутрішнього життя. Деякі дослідники розглядають свідомість і духовність як рядоположні феномени (В.Андрущенко, М.Михальченко). Гуманістично орієнтованій педагогіці співзвучне "сковородинівське" розуміння неподільності цих феноменів, єдність "філософії духу" і "педагогіки серця". З психологічного боку механізми духовної самореалізації пов’язані з антиципацією, емпатією, рефлексією, ідентифікацією.

Розкриття змісту та особливостей розвитку суб’єктивної активності дитини у предметно-практичній, комунікативній та пізнавальній діяльності дає змогу синтезувати життєві позиції у цілісний особистісний інтеграл "Я-у-світі" який є системним контекстом особистісно орієнтованого виховання; під ним розуміється спосіб побудови дитиною своїх ціннісних ставлень до різних аспектів життя, спосіб самовизначеня особистості, співвідношення самоздійснення  продуктивної активності і самовираження через морально-ціннісну прощину свого буття (О.Кононко).

Зміна філософського бачення і художньо-педагогічного мислення мають викликати відповідні зміни і в педагогічній практиці, адже, як свідчить історія, ці процеси і явища завжди ровивалися у взаємнокореляційній залежності.

Сучасний етап розвитку шкільної художньої освіти характеризується домінуванням монопредметного змісту, обмеженого лише двома базовими дисциплінами (музика та образотворче мистецтво), що забезпечує створення у свідомості учнів фрагментарної художньої картини світу, дискретної моделі культури. Умови звичайної загальноосвітньої школи з мінімальним обсягом годин, що відводяться на дисципліни художньо-естетичного циклу, спричиняють необхідність пошуку ефективних шляхів інтеграції художньо-естетичних знань, уявлень, цінностей, досвіду учнів у часі й просторі.

З огляду на це проект державного стандарту загальної середньої освіти України в галузі художньо-естетичної культури передбачає побудову змісту, що охоплює всі види мистецтв, вітчизняну і світову художню культуру, основи естетичних знань, зокрема шляхом розробки і впровадження нових інтегративних курсів упродовж усього періоду навчання учнів у загальноосвітній школі (з 1-го по 12-й класи).Розроблена авторська концепція художньо-естетичного виховання школярів у навчальній та позаурочній діяльності передбачає впровадження цілісної духовно-світоглядної моделі інтегративної освіти в галузі "Культура і мистецтво" (Концепція схвалена Вченою радою Інституту проблем виховання АПН України і підготовлена до опублікування у "Педагогічній газеті"  виданні АПН України).

Узагальнення науково-теоретичних джерел і сучасної шкільної практики дало змогу визначити, що художньо-естетичне виховання має спрямовуватися на:

а) формування художньо-естетичної свідомості (результати – художньо-естетичні знання, світоглядні уявлення та ціннісні орієнтації, розвиток художньо-естетичної культури, духовних якостей);

б) організацію художньо-естетичної діяльності (результати – художні вміння, навички, досвід художньої, зокрема й художньо-творчої діяльності, духовно-творча самореалізація).