Поезії Незвала “Рондель”, (“Пробач мені”) (1928)

“Прага з пальцями дощу - це пісня, ода рідному місту, освідчення йому в коханні. Недаремно поет вживає порівняння: “Поезія її складна, але при бажанні її завжди вгадаю я. Так ми вгадуємо думки жінок, яких кохаєм”.

Місто в поезії постає не абстраговано, а в конкретних образах староміської площі, карлового мосту.

Захопленню поета немає меж:

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Ані краса, ні стиль цей незбагненний

Ні Празька брама, ані Карлів міст

Ані затишна староміська площа.

Ні молода, ні старовинна Прага -

Ніщо з усього сущого, що можна

Руками збудувати й розвалити -

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Нічого тут не зможуть пояснити.

Усі легенди золотої Праги.

У другій строфі сприйняття Праги відбувається не лише на зримому, а й на глибокому, почуттєвому рівні. Поет прагне зрозуміти таємницю міста, вдаючись до улюбеного прийому - синтаксичного і психологічного паралерізму в якому через низку асоціацій розкривається секрет чарівності Праги.

Поет прагне зафіксувати у слові принадність Праги.

Останні строфи - це заповіт майбутнім поколінням, яким поет залишає у спадок пісню, спровнену любові до свого міста. Любов поета одухотворена. він бачить місто не так, як інші, але своїм суто індивідуальним почуттям, що не претендує на універсальність, він ділиться з усіма і цим збагачує всіх.Прагша - це символ краси й життя рідної батьківщини й поетичної музи В.Незвала. Тому в останніх рядках В.Незвал сягає думкою в майбутнє, вбачаючи в ньому нове відродження Праги, якій він служить все своє життя. Але, як би не змінювалась мить, зірки над ним залишаються ті ж самі, а зірками для поета завжди були вічні цінності - культура, правда і людяність.

І я заповідаю вам, пражани

Своє зітхання довге на майбутнє

Заповідаю несміливу спробу

Цієї пісні про чудове місто

Ви згадуйте, хоч іноді про мене

Про те, що жив я і ходив у Празі