ДІТИ – СЕ НАШ ДОРОГИЙ СКАРБ, СЕ НАША НАДІЯ, СЕ – МОЛОДА УКРАЇНА
Ці слова належать людині, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації. Звати цю людину Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, - Олена Пчілка.
Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.
Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 29 липня 1849 року на Полтавщині, у місті Гадячі.
Ось як розповідала Ольга Петрівна про місця, де проминуло її дитинство:
“Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий... Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, - а вона ж має так багато чудових куточків”.
Олена Пчілка походила з славетного роду Драгоманових, відомго ще за часів гетьманщини. Предки її перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, дядько – декабрист Яків Драгоманов – помер на засланні у Сибіру, батько Ольги Петрівни мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці “держав руку “дрібноти”, усяких людей козацького роду”. Дітей у сім’ї Драгоманових привчали шанувати природу, любити мистецтво. З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім’ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово.
Дітей гляділа й виховувала мама. “Українська течія – се було наше природне оточення... Щодо пісень українських, - згадувала Олена Пчілка, - то не знаю, чи ще в якомусь панському домі співано їх так багато, як у нас”. Мама й сама мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям.
А коли діти підростали до “книжної науки”, тоді вчив їх батько.
З дванадцяти років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат. Брат Михайло – видатний вчений, літературний і громадський діяч – залучає її до київської “Громади” (культурно-освітньої організації ліберальної української інтелігенції). Тут вона знайомиться з композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, вченими, етнографами і фольклористами Павлом Житецьким, Олександром та Софією Русовими. До “Громади” входив також Петро Косач – тоді студент права Київського університету. З ним познайомилась і в 1868 р. взяла шлюб Ольга Петрівна. Жили Косачі у м.Звягелі, потім у Луцьку та селі Колодязному (Ковельського повіту).
У ці роки Ольга Петрівна веде активну видавничу діяльність.
Разом з Михайлом Старицьким вона підготувала і видала два випуски альманаху “Рада”, з письменницею Наталією Кобринською видала жіночий альманах “Перший вінок”, завдяки їй побачили світ “Співомовки” Степана Руданського.
У 1886 р. виходить перша збірка поезій Олени Пчілки під назвою “Думки-мережанки”, публікуються її оповідання та вірші в українському журналі “Зоря”. Тут вперше починає друкуватися і юна поетеса Леся Українка.
Незадоволене існуючою системою педагогіки та шкільної освіти, насамперед відірваністю її він національного та народного коріння, подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей – а їх було шестеро – самотужки.
Ольга Петрівна багато зробила для розвитку їхніх здібностей, дала їм різнобічні знання: вчила музиці, малюванню, мовам, історії, заохочувала до літератури.