ГЕНРІХ БЕЛЛЬ

Найвищою цінністю для Генріха Белля була людина, людське життя. Саме гуманізм є найпривабливішою рисою його творчості. Гуманізм високохудожніх і глибокозмістовних творів Белля привернув до нього увагу читачів усього світу: його книги перекладено 48 мовами. Про величезну міжнародну популярність Белля свідчить і той факт, що у 1972 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. Генріх Белль завжди відстоював ідею миру між народами, брав участь у громадських акціях, спрямованих проти атомного озброєння, виступав із публіцистичними станнями, боровся за перемогу людяності і добра в усьому світі. Пережите знаходило відображення у творчості, яка сама по собі була втручанням у життя.

Генріх Белль народився у Кельні 21 грудня 1917 року. У статті “ Про самого себе “ він писав: це був час, “ коли мій батько, солдат ландштурму, охороняв міст, коли у найстрашніший і найголодніший рік світової війни у нього народилася восьма дитина, коли двоє дітей померли ще маленькими, коли мій батько проклинав війну і дурня-кайзера, пам’ятник якому він мені пізніше показував “. Атмосфера війни і негативне ставлення до неї входять у життя Белля з раннього дитинства.

Кельн, у якому Белль народився і прожив майже все життя, відрізнявся стійкими традиціями католицизму як у побутовому, так і в моральному плані. Сила цих традицій особливо яскраво виявилась у неприйнятті націонал-соціалізму.

Генріх Белль сприймав релігію насамперед як систему моральних норм. Діти в родині скульптора й теслі Віктора Белля виховувалися на гуманістичних ідеалах, почували відразу до воєнщини ( а згодом–до фашизму ).

Після закінчення народної школи Генріх навчався у гуманітарній греко-латинській гімназії.

У 1933 році влада в Німеччині перейшла до Гітлера. Родина Беллів сприйняла цю подію як особисте нещастя. Розбудова Третьої імперії почалась із страт і репресій. І хоча безпосередньо Беллям ніщо не загрожувало, їм були ненависні й нові порядки, й новий фюрер нації. Старший брат став членом підпільної антифашистської спілки католицької молоді, й Генріх не раз був присутній на імперії почалась із страт і репресій. І хоча безпосередньо Беллям ніщо не загрожувало, їм були ненависні й нові порядки, й новий фюрер нації. Старший брат став членом підпільної антифашистської спілки католицької молоді, й Генріх не раз був присутній на нелегальних засіданнях керівництва цієї спілки, що відбувалися в їхньому домі. Сам Генріх відмовився вступити до союзу гітлерівської молоді, що було виявом мужності, адже з двохсот гімназистів так вчинило лише троє. Коли Генріх зустрічав на вулицях рідного міста загін штурмовиків або ж гітлерівської молоді під прапором із свастикою, він швидко ховався у першому-ліпшому подві’ї, щоб не віддавати честь. Белль писав пізніше, що в дитинстві та юності він пережив три ступені загрози своєму існуванню–економічний ( пов’язаний зі світовою економічною кризою 1929-1932 рр.), політичний ( прихід Гітлера до влади ) і власне воєнний. І з кожним ступенем для нього все відчутнішою стала ворожість навколишнього світу.

Ставлення Белля у трицяті роки до нацистського режиму можна назвати станом “ внутрішньої еміграції “, якою для нього були родина таїї найближче оточення, де панували свої моральні цінності. Та відокремлене життя не могло тривати довго. У липні 1939 року Белля було мобілізовано “ на кілька тижнів для участі в навчаннях “. У солдатській шинелі Генріх Белль пройшов усю війну, побував у багатьох країнах. На власні очі побачив страхіття війни, жорстокість фашизму; кілька місяців провів у полоні. Восени 1945 року повернувся додому; там його чекали руїни. Він відбудовує житло для себе й своєї родини ( одружився Белль у 1942 році ).

Війна стає предметом зображення вже у перших оповіданнях Белля, але цим творам ще бракує глибокого політичного осмислення подій і явищ. Справжній успіх у читачів і визнання в літературних колах принесли Беллю повість “ Поїзд приходить вчасно “ ( 1949 ) та збірка оповідань “ Мандрівнику, коли ти прийдеш у Спа…?” ( 1950).

Спадщина Белля велика і різноманітна: романи, оповідання, п’єси, вірші, переклади, рецензії, публіцистичні та літературно-критичні статті. У 1977–1978 роках вийшло зібрання його творів у десяти томах. Після цього Белль написав ще чимало нових книг.

У перших творах Белля, присвячених подіям війни, підкреслюють її протиприродність, абсурдність. Автор виступає проти ідеалізації війни та її учасників, бо вони не герої, а жертви; ті ж, кому поталанило не загинути і повернутися,–то загублене покоління.

Одним з найвизначніших творів про війну є роман Белля “ Де ти був, Адаме?” ( 1951 ).

Життя повоєнної Західної Німеччини зобразив Белль у романах “ І не сказав жодного слова “ ( 1953 ), “ Дім без господаря “ ( 1954 ), “ Більярд о пів на десяту “ ( 1959 ), “ Очима клоуна “ ( 1963 ), “ Груповий портрет з дамою “