Життя і творчий шлях Василя Чумака(1901 — 1919)

ланки-бризки марсельез:

хай загине, хай загине

мрійновтома сонних плес.

(“Березневий каламут”)

Рвучкий ритм, мелодійність інтонації, оригінальні метафори, благозвучні рими та асонанси, характерні епітети-прикладки, лаконізм виразу — все це виказує природний поетичний талант, який спирається на національні художні традиції і збагачений усіма здобутками поетичної, художньої культури, У своїх творчих пошуках поет часом досягав віртуозності, як у вірші “Ой, там у полі — на обніжку”:

Ой та й погасли... — ті жарини —

змерзли волошки в межі...

...Білий метелик лине та лине,

білий метелик сніжин.

Не менш довершений і вірш “Обніжок”, де в одній строфі передано цілу гаму настроїв:

Вранці — роси. Марити. Мовчати.

Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.

Материнка. Конюшина. Смутку трошки.

Вранці — роси. Марити. Мовчати.

У поезіях “Облетіли пелюстки моїх казок”, “Айстри”, “Гірлянди тьмяного намиста”, “Несли твою труну” виразно помітні впливи естетики модернізму і, ясна річ, враження від перебування у в'язниці та підпіллі.

І, нарешті, “Цикл соціального”. Триптих “Червоний заспів” згодом посяде своє місце в усіх хрестоматіях та антологіях цього періоду:

Риємо-риємо-риємо

землю неначе кроти;

з кутів плазуємо зміями,

сіємо-сіємо-сіємо

буйні червоні цвіти...

У 1918 — 1920 pp. Київ дванадцять разів переходив із рук в руки найрізноманітніших політичних і військових сил. Ось чому “десь поза гратами-мурами... ранки конають ясні”, ось чому треба було кидати в лице можновладців: “Владарі світу з коронами, вже непотрібні ви нам”. Таким же закликом до боротьби є і другий вірш триптиха, а третій закінчується лівацьким рефреном “ми гімни тобі заплели, червоний тероре!”. Подібна лірика заохочувалася більшовицькими ідеологами.Цикл “Революція”, що вміщує п'ять восьмирядкових віршів-мініатюр, — це своєрідний ліро-епос доби, що однозначно вітається поетом. Знайдемо тут широко цитовані рядки: “на кремінь — крицю: буде світ! Ми непохитні, мов граніт”, бо “творим блиск, і творим дні!”. Це і був маніфест нового революційного мистецтва. Цікаво, що в четвертому вірші (він, до речі, має два варіанти), як і перший, змінюється символіка кольорів; якщо в першому: “Вище їх! До блакиті! Ми птиці!”, то в другому — “Туди — в червоні береги — з низин. Туди! Ми — крила! Птиці!”. Якщо у поетичних циклах “З ранкових настроїв”, “Мрійновтома”, “Осіннє” переважають “білі-білі душі нарцисів”, “блакитна далечінь”, “злотні тополі”, то у “Циклі соціального” домінує червоний колір. Дуже характерний передостанній твір циклу (“Офіра”), провідна думка якого — виправдання самопожертви (і жертв?) в ім'я революції, революційного мистецтва: