ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814 - 1861

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру—

Та й заходиться вже будить.

Влітку 1859 року Т. Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за «недозволені» розмови. Київський генерал-губернатор визнав перебування поета на Україні небажаним і зажадав його повернення до Петербурга. Під час цієї подорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії «Ой по горі роман цвіте...», «Ой маю, маю я оченята...», «Сестрі» («Минаючи убогі села...»), «Колись дурною головою...», а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему «Марія», задум якої плекав іще в роки заслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» та «Осії. Глава XIV. Подражаніє», в яких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержав¬ного ладу.

Біблійна образність, до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційної боротьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші «І Архімед, і Галілей...» (1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичного суспільства:

Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще не зачатиє царята..

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Поряд з антимонархічними сатирами («Во Іудеї во дні они…», «Саул», «Хоча лежачого й не б'ють...», «О люди! люди небораки!», «Якось-то йдучи уночі...») Т. Шевченко пише сатири на духовенство, серед них — «Гімн черничий», сатирична епіграма на смерть петербурзького митрополита Григорія «Умре муж велій в власяниці...» та інші. До найпалкіших і найгостріших антицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить його вірш «Світе ясний! Світе тихий!»:

Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,