Кераміка Коломийщини.
Учнем Михайла Баранюка був відо¬мий гончар Олекса Бахматюк (1820— 1882), чиє ім'я зустрічається в ката¬логах багатьох виставок кінця XIX століття. У 1880 році на першій етнографічній виставці Галичини, яка проходила в місті Коломиї і на якій був присутній цісар Австрії Франц Йосип, Олекса Бахматюк отримав від нього золоту медаль, а також цісар закупив у нього два комплекти кахиль, які зараз зберігаються у етнографічному музеї міста Кіттзее в Австрії. Твори Бахматюка захоплюють досконалістю форм, оригінальністю і виразністю малюнка.
До його робіт належать ве¬ликі миски, свічники, збанки, колачі, декоровані багатим рослинним орнаментом у по¬єднанні з геометричними ма¬люнками або зображенням тварин. Щоб надати найбіль¬шої виразності малюнку, Бах¬матюк вдався до різних деко¬ративних засобів: ритмічно чергував смуги і плями, зали¬шаючи білі не розписані пло¬щини. Характерний елементи декору багатопелюсткова еліпсоподібна квітка, обведена хвилястою лінією.
В розписі творів Олексі Бахматюку допомагали дві його дочки Анна і Розалія
Кераміка Пістиня
права сторона залуУ середині і другій половині XIX століття у селі Пістині сформувалася своєрідна шко¬ла гуцульської кераміки. Відо¬мим майстром цього періоду був Дмитро Зінтюк (Зондюк?), роботи якого відзнача¬лися вмілим використанням жанрових сцен. Він виготов¬ляв миски, збанки, глечики, на яких переважає зображен¬ня птахів, звірів, вершників. У розписі експонованих виробів переважають яскраво-жов¬та та зелена фарби. Творчій манері майстра властиві ескізний характер, умовність в ра¬курсах і пропорціях.
Продовжувачем кращих ху¬дожніх традицій в кераміці і Косова був Петро Григорович Кошак (1864 — 1940), випускник Коломийської гончарної школи. Уродженець Косова (колишнього села Москалівки), який все своє життя пра¬цював в селі Пістині.
Спочатку Кошак робив про¬стий посуд для ринку, потім почав прикрашати його орна¬ментом.
Щоб добитися незалеж¬ності і власної майстерні, Кошак три з половиною роки вчиться в Коло¬мийській гончарній школі.
Серед його робіт з'явилися на той час незвичні сувенірні ви¬роби , що привертали увагу художників і туристів: вази і вазочки з двома руч¬ками, сільнички, збаночки то¬що, форма та декор яких були чужим, запозиченим для ке¬раміки.
У творчості Кошака чітко прослідковуються три напрямки: спочатку він наслідував Бахматюка, потім захопився геометризацією і лише наприкінці свого творчого шляху виявив себе як видатний орнаменталіст.
Незважаючи на деяку суховатість і класичність у тракту¬ванні окремих форм і деталей зображень та кольорової гами орнаменту (вплив— Коломийської гончарної школи), Кошак не втратив традиційних основ народності в своїй твор¬чості.
Петро Кошак був неперевершеним майстром в розпи¬сах рослинно-анімалістичного характеру. Різноманітні квіти, що не повторюються, галузки, листочки, звірі, інтерпретовані художником, відзначаються багатством пластично-вишу¬каних композицій. У 1912 році у Коломиї відбувалася велика виставка під егідою арци княгині Зіти, на цій виставці Кошак отримав срібну медаль. Майстер залишив величезну художню спадщину, його твори прикра¬шали музеї Росії та Європи, поповнюючи колекції гуцуль¬ської кераміки.
Також у вітрині представленні твори Йосипа Івановича Табахорнюка (1891— 1958), який створив багато де¬коративно-скульптурних ви¬робів. В експозиції представ¬лені вазони у вигляді баран¬чика, орла, свинки, декоровані рослинним орнаментом, що прекрасно поєднується із фор¬мою.
Незважаючи на велику по¬пулярність, на участь у вистав¬ках та численні відзнаки, жит¬тя гончарів було нелегким Про це свідчить один із листів відомого пистинського гончара Петра Кошака, в яко¬му він писав: «Життя моє убо¬ге, ледь-ледь живу. Поля в мене немає, тому хліб і все ін¬ше я повинен купувати за ве¬ликі гроші, а заробітків нема... Доки гончар зробить горн на¬чиння, то через нужду і голод стане як смерть. А до того ж його обдирають з усіх боків... І кожен по можливості викру¬чується, щоб не померти з го¬лоду».
Деякі виробничі процеси зу¬мовлювали ряд професійних захворювань. Вироби продава¬лися за безцінь.