“Марійка Підгірянка”

У рідному селі Білі Ослави в грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку, виготовлену Івано-Фран¬ківським скульптором О. Железняком ).

Марійка ПІДГІРЯНКА.

СМЕРЕКО

Смереко, смереко,

Смерекові шуми.

Чи шлеш свої думи

У ту даль, мов з лелій.

У гір край веселий, Далеко...

Смереко, смереко,

Не шуми так шумно,

Бо і мені сумно,

Й мене болить серце,

І мені, сестрице,

Нелегко.

Смереко, смереко,

Зелена, висока.

І ти одинока,

І я одинока,

Обі ми від роду

Далеко.

Рибне. 1906.

Збірка «Відгуки душі». 1908.

РЕЦЕНЗІЯ НА ЗБІРКУ «ВІДГУКИ ДУШЬ.

Марійка Підгірянка. «Відгуки душі». Поезії. Накладом Това¬риства «Взаїмна Поміч гал. і буков, учителів» у Львові. Чистий дохід призначений на будову бурси для синів учительських. 16. ст. 53.Марійка Підгірянка (псевдонім) вперше виступила на літера¬турне поле перед кількома роками в «Ділі», друкуючи там свій віршик «Ой не нам та не нам в кайданах ходити...». Потім появилося кілька її віршиків у нашому журналі і поетка замовкла на якийсь час. Тепер заходом д. Константний Малицької вийшов друком невеличкий збірничок пісень нашої поетки, і ми маємо нагоду: ближче придивитися літературній фізіономії шан. авторки. Поетка — жінка народного учителя і сама учителька — незвичайно скром¬на людина. В листі до д. Константний Малицької вона пише про себе: «Я не думала ніколи, що колись буду «друкована»,— я само¬ук, несміле дитя Підгір'я. Списувала, що мені старі ліси розказува¬ли, та не знаю, чи зрозуміла добре смерекову мову. Почала я пи¬сати дуже рано, десь вже в 13 або 14 році життя, а писала, бо чу¬ла душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи»... Поетка залюбки читала Шевченка, Конопніцьку, Гайне і Лепкого і тривожиться, чи з сеї лектури не лишили¬ся які сліди на її творах. На нашу думку, поетка може бути цілком спокійна — літературних позичок від згаданих поетів нема у неї. Під впливом Шевченка — як сама пише — могла «розбудитися в Н ї національна свідомість і дбайливість виробляти свою мову»; Конопніцька і Гайне навчили її будувати строфи, але вона не на¬слідує нікого, її пісні — се вицвіт власного, ніжного серця. Поетка, «несміле дитя Підгір'я», з особливою цікавістю прислухувалася Нашій людовій пісні, пильно читала «книги, писані та мережані го¬рами, лісами»... і лише людова пісня та природа оставили свої ко¬рисні сліди на творах поетки.