Художні промисли
Поділля - історико-географічна область, що займає територію між південним Бугом і Дністром.
Історична доля Поділля зумовила деякі особливості культури та побуту цього краю.
Наприкінці ХVІ- на початку ХVІІ ст. Поділля постійно зазнавало татарських нападів, які спричинялися до руйнування господарства, винищення цілих сіл. Крім того багатовіковий гніт, якого зазнавали українські землі, політика шляхетської Польщі, спрямована на полонізацію, затримали тут розвиток економіки і культури.
З другого боку, довготривале сумісне проживання українців і поляків зумовило взаємовпливи культур, наявність спільних рис в одязі.Південніше у сорочках переважають суцільні рукава, пришиті паралельно до станка, зшиті декоративними різноколірними розшивками, горловина цих сорочок густо зібрана і морщена на нитку, так само, як у сорочках Київщини й Полтавщини. Оздоблення вишивкою на рукавах - тридільної будови. Крім уставки і морщинки вишивка розміщується і на рукавах.
Форми поясного жіночого одягу виступали у двох видах: незшита частина видовженого полотнища, тканого в поздовжні смуги, на яких звичайно виділяється середня полоса, ткана в один колір - обгортки (горботки), фоти і спідниці-літники. Обгортки окремих районів Поділля різняться між собою лише мколоритом і розміщенням кольорових смуг.
Обгортку в талії закріплюють тканим поясом або вузькою крайкою. Один, а то й обидва долішні кінці обгортки закладають під пояс, вікриваючи в такий спосіб частину подолу сорочки.
Нагрудний одяг - горсети мали округлий виріз горловини, шилися приталеними, з вовняної тканини чорного або синього кольору, пазуха і низ оздоблювались вишивкою або бісером. Порівняно з Волинню, де опанчі, сіряки й кожухи були рясними та довгими, на Зах.Поділлі, зокрема понад Збручем, верхній одяг був значно коротший, не обов'язково рясований, із значно меншими комірами, викладеними часто з дрібненького сивого чи чорного смушку. Південніше ці кожухи стають уже короткими, до колін, із стоячими комірами. Те саме стосується і опанчі, яка чим ближче до півдня, тим ставала коротшкою і, нарешті, переходила в сіряк, сягаючи лише колін.
Взимку чоловіки і жінки носили кожухи з приталеною спинкою, розширеним низом, які оздоблювалися червоним і зеленим шовком. Вони були мірилом заможності селянина. Недаремно народ створив прислів'я: "У кого кожух та свито - у того душа сита".
Крім кожуха заможні селяни носили ще так звані бекеші (бекешки) - хутровий довгополий приталений одяг зі зброами, критий синім сукном.
Невід'ємний атрибут одягу - пояси служили для підперізування поясного і верхнього одягу, як чоловічого, так і жіночого. Найдавніші пояси - плетені, згодом ткані, у чоловіків - широкі і однотонні, переважно малинового кольору, з китицями на кінцях. Наприкінці ХІХ ст. їх замінили шкіряні ремені.
Великою різноманітністю локальних варіантів та невичерпним багатством відзначалися головні убори дівчат і жінок. Дівчата в свята одягали вінки, що вкривали всю голову. Їх прикрашали волічковими Уплітами, герданями, позолоченим листям барвінку, квітками, стрічками.
Багато уваги приділяли уборові голови жінки. На це вказують майстерно вив'язані перемітки, які ткали з найтоншого полотна, а їх кінці оздоблювали тканими переборами, узорчатими смугами - заборами.
Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, рантухом, який кілька разів складали, обвивали голову під підборіддям, закриваючи чоло, і обидва кінці опускали через плечі.
Для чоловічого комплексу одягу Зах.Поділля характерна довга, до колін, уставкова сорочка, з широкими відкритими рукавами, вишитою пазухою, коміром і манжетами. Штани полотняні, довгі, до кісточок, на півночі рівні, а на півдні переважно рясовані, підперезані кольоровим поясом.
Зверху сорочки одягали прямоспинні кожушані безрукавки-кептарі, камізельки з фабричних тканин, каптани, виготовлені з вибійки, а на початку Ххст. Їх замінили короткополі, приталені кацабайки.