Орнамент Буковини. Загальні відомості.
У виготовленні двобічних без ворсових килимів на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та у центральних і південних районах України особливого поширення набула техніка гребінчастого ткання („кружляння” або „вільної нитки”). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а пізніше поле нитки спіткання збиваються для щільності молоточком „гребінкою”. Цією технікою ткалі вільно заокруглюють задумані рослинні мотиви, а на тлі довільно окреслюють хвилясті лінії. Бо ж спіткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядками, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні. Такою технікою виткані класичні українські „квіткові” килими.
Крім без ворсових одношарових двобічних килимів на Україні здавна виготовлялись ворсові килимові вироби. Це багатошарова тканина з основою полотняного переплетення ниток і ворсових, що виступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, спіткання та ворсової нитки. Переплетенням ниток основи і спіткання утворюють каркасне полотно. ворсові кольорові нитки різної довжини спеціальними вузлами щільно прив’язують до ниток основи. Прибивають нитки спіткання, окреслюючи відповідний малюнок або об’ємно-рельєфні акценти. Є різні варіанти в’язання вузлів: густих, туго збитих, розріджених, зрізання ворсу над основою, його розпушення тощо.
На Україні найдавніші ворсові килими відомі з 16 ст. – коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини. У 60-х роках ХХ ст. виготовлення ворсових килимів поширилося у ткацьких артілях: на фабриках в усіх областях України.
До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин – ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присіди тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворсом довжиною 5-7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення. Виготовлюються спеціальні нитки для поробку – легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяє розпущенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Щоб ліжник мав довгий ворс, менше скасування, вовну для поробку брали кращої якості, з довгими твердими волокнами. На основу підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки.
Окрему оригінальну групу утворюють так звані петель часті тканини. В них основа тчеться полотняним переплетенням. Ткалі роблять човником два ходи ниток спіткання і прибивають їх. За третім ходом вводять додаткові, грубші кольорові нитки візерункового спіткання, їх пропускають вільно, не прибивають до основи. Чергування грунтововго і візерунчастого спіткання утворює на гладкому, лицьовому, витканому полотняним переплетенням тлі рельєфний петельчастий орнамент.
Висновки
Українські Карпати являють собою історико-етнографічну зону, в характері матеріально)' та духовної культури якої знайшли вияв особливості соціально-економічного розвитку цього краю і природ¬но-географічні його умови, багатовікова взаємодія форм культури українців та інших народів, віддавна розселених на цій території.
Ткацтво українців Карпат — цілком сформоване, оригінальне явище, яке склалося в процесі тривалого історичного розвитку. Воно відображає рівень добробуту, культурного розвитку, естетич¬ні смаки населення даного регіону, а також спільність таких ком¬понентів, використання як вихідного матеріалу вовняної, льняної і конопляної сировини, ідентичність методів його домашньої оброб¬ки, подібність знарядь праці, конструкції ткацьких верстатів, тех¬нік ткацтва і професійної технології, однотипність видів тканин для одягу та Інтер'єру, виразність фактур — від гладкої дрібно¬зернистої до вузлуватої і рельєфної поверхні з довгим ворсом, різноманітність структур — тугих, рівномірних, розріджених, ела¬стичних, з геометричним, рідше стилізованим рослинним характе¬ром орнаментальних, переважно ромбовидних мотивів, смугастим розташуванням їх на площині композиції, чітким ритмом і симет¬ричністю, яскравим насиченим колоритом, багатою палітрою нату¬ральних кольорів пряжі.Аналіз ткацтва українців Карпат дозволив конкретизувати наукові уявлення про локальну етногрупову своєрідність цього виду народної творчості. Зокрема, вивчення зон поширення локаль¬них рис тканин Українських Карпат дало можливість виділити кілька стійких компонентів для одягу та інтер'єру, які використо¬вуються в таких етнографічних групах українського населення, як гуцули, бойки, лемки та мешканці суміжних рівнинних місцевос¬тей Закарпаття. Поряд із спільними рисами в художньому рішенні тканин в межах кожної групи існують незначні місцеві варіанти, властиві кожному мікрорайону ткацтва. Згідно з існуючими в на¬родному побуті і культурі відмінностями, зокрема осередків тка¬цтва ґуцульщини та Бойківщини, здійснено їх умовний поділ на центральні, західні і східні частини.
В ткацтві названих груп українців Карпат за рядом ознак ви¬діляються тканини гірських і передгірних сіл. Такий умовний поділ існує у всіх інших видах традиційно-побутової та духовної куль¬тури.