МОЄ РІДНЕ СЕЛО – РИБНО
Як свідчать архівні дані, приблизно на 1600 рік в поселенні Рибне налічувалось уже 42 двори і займали вони на той час велику територію, земельних угідь на яких випасали коней та нішу худобу.
Поселенці інтенсивно займались риболовством, скотарством, землеробством та полюванням. Скотарство займало основу роль в поселенців.
Незважаючи на те, що поселенці займали велику територію землі, лісу, лугу, жили, як засвідчують археологічні розкопки 1948 р. біля церкви, бідно, одягались скупо, хоча мали достатньо землі, пасовищ і їди. Це все свідчить про те, що в поселенні на той час ще не було ремісників.
І тому згідно архівних даних ІФОДА т. 14 ст. 85, книга – Акти громадські і земські, поселенці жили в колибах-халупах, збудованих з круглого дерева, покритих очеретом, соломою. А окремі були покриті коленими пластинами – драницями. Майже в кожному житлі поселенці підтримували вогонь-ватру, яка горіла серед житла-колиби на каменях.У кого з поселенців ватра пригасала, загасала, їх призирали як не розумних - пустих неробів.
В житлах поселенці спали на постелях застелених хвоєю з солоною. Одягали одяг виготовлений з овечих шкір, взуття носили з волових шкір, яке називали постолами від слова пусте-ненадійне, холодне на зиму.
В 1620 році татарська навала майже не позначилася на кількості населення “в селах за Прутом” (тобто на Гуцульщині). В Рибній на той час проживало 39 селян.
На млин у Рибній сплачували “орендне” – 25 злотих. Засвідчено і розвиток свинарства – свиней для відгодівлі виганяли в букові ліси понад Черемош на “жир” (жолуді). За даними актів тоді в Рибній налічувалось 100 свиней.
Здавна на Гуцульщині існував промисел на куниць. У феодальну повинність входило здавати куниці, або здавати за них чинш. Так у Рибній в 1563 році давали “по 1 куниці (20 гр.)”.
В поселенні де в 1700 році начислювалось більше 60 дворів розвивалось і землеробство в наслідок чого почала виникати і майнова нерівність, де більшість родючих земель опинилась в поселенців Вартричів, які вже не допускали на “своїх” землях випасати худобу. В поселенні виникла так названа громада з 7 чоловік. Ця громада розподіляла землю, ліс, луг і займалася відповідно “урядованням2 над поселенцями. Громада обиралася на великих сходинах мужів, які були в поселенні дуже розумними, були великими газдами. А вже в громаді вибирали одного мужа який був найрозумніший між ними. Хто був перший обраний таким мужом в поселенні Рибне поки що відомостей немає. Але як засвідчують дані ІФОДА у 1771 році таким мужом був обраний Бадзьо Марчук. Він поділив землі, луги, ліси порівну мі поселенцями і для громади виділив землю, ліс і луг в якій кількості з архівних даних невідомо, але знаємо про те, що з 1730 по 1739 роки у селі Рибному були землі, луги, (лісів уже не було), господарські і громадські. Громада громадськими землями, лугами, користувалася вільно віддаючи населенню в користування на рік, або більше за невелику оплату. Громадські землі, луги в продаж не підлягали.
З розділом громадою землі почались нерівномірності у сімей поселенців. Землі стала основним знаряддям виробництва і маєтком.
У 1740 році уже начислювалось більше як 90 господарств. Ело Рибно розкинулось на віддалі 7 км. На той час землі. Майно не продавались і не купувались, а передавались як маєток в нас – лідерство.
З розвитком селянського господарства розвивалась селянська культура, побут і влада громади.
Приблизно в місяці серпні – 17.08.1772 року Рибно попадає під державну владу імперії Австрії. З цього часу всі поселення відмежовувались одне від одного границями, межею. Виникла панщина.
Селянин, який мав пів лану поля змушений був відробити понові 4 днів в тиждень. Інші – малозабезпечені і безземельні відробляли 1-2 дні в тиждень. Маєтками села володів австрієць Кандель. В 1848 році 16.V було скасовано кріпосне право. За неповними даними в 1890 р. в селі налічувалось 95 господарств з 80 жителями.
З усіх більш заможних селян виділився якийсь Гордій, пізніше його прозвали Гордійчук. Він прийшов до села не відомо звідки і поселився в долішному куті села на невеличкому наділі землі, яку йому громада віддала в користування. З часом цей Гордійчук своєю хитрістю привласнив великі наділи землі і його син Прокіп уже володів третиною земельних угідь, що належали громаді-селу. Малоземельні сім’ї віддавали в найми своїх дітей, починаючи з 7 років.