Долинський район

Вишківська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смуною від с. Сенечів, вздовж повздовжньої долини верхгьої течії Мізунки до витоків рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. Середні абсолютні висоти – близько 1000 м. на вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1200 – 1400 м (Залом, гори Вишківський Горган, г. Струнга та ін.).

Північні схили вододілу розчленовані густою сіткою долин лівих притоків Мізунки і джерелами Свічі, Осмолоди і Лімниці. Малостійкі сланцеві породи сприяють розвитку ерозійних форм рельєфу – долин, балок, ярів, площинного змиву. Рельєф характеризується м‘якими обрисами: гребені в більшості виположені, вершини куполоподібні, схили порівняно пологі. Весь підрайон зайнятий ялиновими лісами з домішками кедрової сосни та інших порід. На відміну від інших районів Горган тут майже повністю відсутні кам‘яні розсипища і осипища. Найбільш освоєний повздовжній відрізок долини Мізунки, де розташований населений пункт с. Вишків.

ІІ. Краєзнавча характеристика

1. Історія досліджень

Історія Долини сягає сивої давнини, адже місто виникло у другій половині Х ст. і належить до найстаріших міст Прикарпаття. Заселення тутешніх земель швидше за все зумовлено тим, що тут виявлені поклади солі, а ліси багаті на деревину, гриби та ягоди. Перші згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Оскільки в давнину руські князівства були поділені на повіти і Долина належала до Жидачівського. Земельні акти засвідчують те, що в 1443 році після смерті Ягели володарем Долини став Михайло Кастелян. У 1525 році на клопотання городян Долині було надане Магдебурзьке право і право на „роблення солі", а трохи пізніше на — палення горілки. Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів.

Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків та ін. Місцеве населення взялося видобувати ропу, та перша Долинська солеварня — прообраз сьогоднішнього солекомбінату — з'явилася лише в 1900 році.

Але не тільки солевиварюванням славилася Долинщина. В таких селах, як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. В Велдіжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою. Поряд з цими ремеслами розвивалися торгівля, землеробство, скотарство.

Часто мирну працю мешканців Долини та її околиць порушували набіги монголо-татарських завойовників, війни. У XVI ст. повітове містечко захопили польські магнати і воно переходило від одного орендаря до іншого. Небувале спустошення пережило місто у 1594 році, коли опинилося у важкому ярмі татарських ненаситників. Але долиняни не мирилися із поневоленням. Досить, наприклад, було спалахнути визвольній війні українського народу проти польських загарбників під проводом Богдана Хмельницького, як багато з них пішло в загін Семена Височана. Коли ж вибухнуло визвольне повстання 1740-61 рр., то зброю в руки взяло майже все населення.

Але сил, щоб здобути волю, а відтак утримати владу, було замало. При першому поділі Польщі 1772 року землі Долинщини потрапляють до рук Австро-Угорщини, яка зберегла своє панування в краї до 1918 року.

Коли в Україні з'явилась можливість здобути державну незалежність, багато жителів міста і повіту стали на захист Західноукраїнської Народної Республіки, гарячою лавиною влилися в ряди Української Галицької Армії. Після того, як УНР (Українська Народна Республіка) перестала існувати, у Долину, а це був 1919 рік, знову повернулася польська влада, яка придушувала найменші прояви волі та незалежності. Весною, а саме 26 травня того ж року в урочищі Букова, що на окраїні міста, вони розстріляли січових стрільців — Миколу Фрищина, Осипа Фрищина, Осипа Бойдуника, Володимира Мазуркевича.У тридцяті роки на теренах Долинщини виникають підпільні осередки ОУН. Тут буває, оскільки його родина жила в с. Тростянець, провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера.

Долиняни мужньо боролися супроти німецько-фашистських загарбників (1941-44 рр.), протидіяли новому приходу більшовицької влади. Уже в 60-ті роки на Долинщині, зокрема в селах Кальні, Лужках, Слободі Болехівській, Солукові, зародилася нова політична організація — Український Національний Фронт. Його провідниками були Дмитро Квецко, Михайло Дяк, Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Микола Крайник.

Хоч і славилася Долина своєю сіллю, та найбільше про неї довідалися тоді, коли тут в 1950 році розпочалося промислове виробництво нафти. Нафтовою називають її і тепер, як минуло 50 років цій події, а в місті розвиваються інші галузі народного господарства.