МОЄ СЕЛО - ПРОКУРАТУ
Грають дзвони гірські потоки сріблястими переливами, зливаються до тихої річки Пістиньки, що змійкою протікає через моє рідне село Прокурату. В ці осінні дні вона так як вся природа, замріяна, здається насолоджується сонячними променями, що стають дедалі холоднішими. Мріють над Пістинькою довгокосі верби, дивляться в срібло легких хвиль, то в жовту каламуть води вільхи, кущі лози, калини. Разом з іншими річками наша річка впадає в Прут і є її правою притокою.
А навкруг села гори, як співається в піснях, сині гори, здалека вони дійсні здаються синіми, особливо в ранковий і вечірній час. В часів опришків вабить до себе неймовірністю, величиною “калина Довбуша” – пам’ятка природи, камінь, про який складено оповідь, легенду пережитої минувшини. Щоб підійти до нього, треба йти вверх добре второваною стежкою. Навкруги високі красуні смерічки, стоять обвіяні вітрами, зігріті сонцем, пишаються своєю вродою, поряд ростуть велетні буки, здалека здається, ніби вони підпирають небо. Кажуть тут ходив Довбуш з опришками, вони боролися з неволею, гуляли горами. Розказують, що був Олекса Довбуш сили великої, міг такі брилу нести, що і сотня людей з місця не зрушать. А щоб не забуть де ховали скарби опришки, знак на камені витискав мов у глині. На вершині “Каменя Довбуша” загадкова величезні сліди стопи людини, а внизу щілина всередину.
Якщо помандрувати нашими горами влітку, а особливо на “Івана-Купала”, можна нарвати цілющого зілля – трави серед яких звіробій, деревій, чебрець, рута, чистотіл, спориш і багато інших, а якщо пощастить в ніч на “Івана-Купала”, можна пошукати папороті цвіт. Йдучи гірськими луками толоками, знайдемо скупчення великої кількості арніки, ця рідкісна рослин занесена до “Червоної криги”.
Прокурава – маленька часточка Гуцульщини. Село невеличке, всі одне одного знають, зустрічаючись на вулицях чемно вітаються між собою і навіть з незнайомцями.
-Слава Ісусу Христу!
-Навіки слава Богу!
Почуєм у відповідь. Тут живуть споконвіку працьовиті, гарячі за вдачею люди. В кожній хаті щось майструють. Немає здається людини яка б хоч раз побувавши в нас, не захотіла б відвідати ще раз помилуватися невтомністю краєвидів. Веселі, багаті хати розкидані по схилах гір, вздовж Пістиньки, коло потоків, село розцвіло завдяки талановитим і працьовитим людям.
Напевне саме з нього колись і тепер черпає натхнення для своїх збірок віршів поет Василь Гарасим’юк, який народився і вирів в Прокураті, а в даний час живе і працює в місті Києві. Серед усіх його збірок, мені найбільше сподобалася збірка “Космацький узір”. Василь Гарасим’юк постійно відвідує село щоб допомогти батькам, відпочити.
З сивої давнини домашній промисел займає одне з головних місць, в кожній зсаті займаються домашніми ремеслами, що базуються на традиційній художній рукотворній спадкоємності, багатовікових традиціях. Окрасою кожної домівки є чарівний світ барвистих килимів, ліжників, витканих звичайними вовняними нитками, мимоволі дивуєшся, невже це диво створено простими людьми. А чудові рушники вишивані, сороки – гордість кожної господині, вишиваючи їх, вона підбирає узори і кольори так, що здається, саме з такого обрамлення хтось тільки і вийняв узір, а вона тільки поставила на місце. Дерев’яні ложки, вилки використовуються в побуті, а також як сувенір їх можуть придбати гості Прокурати. На неабияку увагу заслуговує своєю красою, вибагливим орнаментом. Химерною фантазією наших майстринь – писанка. Вона хвилює загадковими символами, є окрасою Великодніх свят, берегинею нашого життя. А різьбярі прикрашають різьбою речі хатнього та господарського вжитку – столи, ліжка, полиці, вози, елементи будови.
Гордістю кожного господаря, є хата, вони різноманітні, затишні, дбайливо доглянуті працьовитими руками газди і газдині. В селі кожний місяць року – праця. Але літом і осінню потрібно господиням більше часу, щоб зробити домашні запаси, Ягоди, малини, вишні, череші, агрес, чорніють гроши смородини, червоніють кетяги калини, радіє око смарагдовим огірочком, гарна господиня заготовить компоти, варення. Салати, збереже в ягодах, фруктах і овочах до другого літа благодатну силу щедрого сонця. Люди в нас працьовиті, ніколи не сидять без діла, їх можна порівняти із бджілками. Скрізь вони виспівують і в городі, і в полі, адже скільки сил треба прикласти, щоб заготовити сіно, скосити траву висушити її, поскладати в копичі, перенести, перевезти сіно від цього залежить добробут сім’ї, щоб смакувати смачним молочком, сметанкою, маслом, сиром, бринзою, вурдою. А для цього потрібно багато праці, хоча здається немає нічого прекраснішого, як м’яке надвечір’я із цвіркунами із запахом сіна. Повертаючись з сінокосів, люди співають, і різних куточках села чути українські, гуцульські пісні. Той спів розливається горами, тріпоче радістю, шелестить задумою, ніжно сплітається вечоровою красою зоряного неба. Не вспіли закінчитись сінокоси, як уже треба картоплю копати, кукурудзу жати, яблука, груші, сливи обривати.Вересень. У цьому золотаво-сонячному слові стільки радості й смутку, адже це межа осені й літа. Вересень – початок навчання в школах, вузах, дошкільних закладах. В самому центрі села Прокурава, стоїть школа. Як і завжди перше вересня, стало святом для усіх дітей, вчителів, а особливо для першокласників, адже вони як і всі учні школи чекають на мудре, щире і правдиве слово Учителя, Адже вчителі – сівачі доброго, вічного, розумного. Вони створюють для дітей цікавий, насичений знаннями світ, дбають про розумове і фізичне життя. Але найголовніший секрет в учителів нашої школи дуже простий – тут люблять дітей і роблять все для їхнього розвитку. Працю вчителів, навчання школярів поблагословив священик Юрій Павличко. В рік двохтисячоліття від народження Ісуса Христа, виповнилося двадцять років, як у нашому боголюбивому селі з ласки Божої, заступництвом Пречистої Діви, молитвами всіх Святих, у нашому храму Божому, священик Юрій Павличко є світильником духовності. Божа іскра в його проповідях дозволяє зрозуміти, що вічний лише Бог і ми усі під його захистом. Ангельські голови славлять Господа горять свічки, дух молитви, дух спокою править божественні літургії навчає і молиться за нас, за наші клопоти – турботи наш священик.