“Історія села Балинці Снятинського району Івано-Франківської області”
Балинці межують з Бучачками, Трофанівкою і Кулачківцями. Фактично між ними ніякою межі нема, і сторонній людині здається, що це одне велике село. Балинці, Бучачи і Трофанівка належали до однієї парафії і мали одну спільну школу.
Читальня “Просвіти” й товариство “Сільський господар” були засновані в Балинцях ще в 1894 році заходами пароха о. митрата Тита Войнаровського і директора школиВасиля Барничап. Перший був головою “Сільського господаря” довгий час, а другий головою читальні “Просвіти”. Директор Барни віддав 25 років свого життя праці піднесення культурного рівня і національної свідомості в Балинцях. Як любитель співу, він організував і вишколив у Балинцях добрий хор, відомий на всю околицю. Отець Войнаровський був парохом від 1892 до 1907 року, коли був обраний послом до віденського парламенту. Завдяки праці цих двох народних діячів, село Балинці стало одним із найвідоміших сіл на Покутті і в Галичині.
В той час основано в Балинцях також споживчу кооперативу і кредитову спілку Райфайзенку. Споживча кооператива існувала, з малою перервою, від першої світової війни до приходу більшовицької армії в 1939 році.
В 1902 році засновано в Балинцях гімнастичне і протипожежне товариство “Січ”. Його організатором був небіж о.Войнаровського, а а кошовим довгий час був Василь Корбутяк, який виїхав перед першою свідовою війною до Америки. Звідки вернувся в 1921 році вже як вишколений комуністичний агітатор. Використовуючи важке економічне становище і настрої зневіри після програмної української визвольної війни та окупації Західної України поляками, він розгорнув широку просвоєтську агітацію і протягнув майже половину села Балинці та велику Частину Прикарпаття до партії Село – Роб.
Він був організатором великого першотравневого віча в містечку Заболотові в 1925 році, яке закінчилось кривавою сутичкою з польською поліцією. Після того віча він ховався кілька місяців від польської поліції, яка його шукала, а потім утік на совєтську Україну. В 1928 році, коли там починалася насильна колективізація, він був арештований і ліквідований тими, за кого він так розпивався.
В 1914 році село Балинці величаво відзначило століття з дня народження Тараса Шевченка 16-го травня, в день скасування панщини в Галичині, відбулось посвячення місця, де мала стати символічна могила Кобзаря. Головним промовцем на святі, в якому взяла участь велика маса народу, був письменник Василь Стефаник. Після посвячення місця закопано документи про те, хто почав справу будувати пам’ятник Шевченкові, і почалось сипання могили.
Першу тачку землі висипав голова комітету директор Барнич, за ним пішли інші. Вибух війни перервав дальшу працю, і могилу закінчили аж по війні, в 1928 році. Зробили це члени читальні “Просвіти”, які також засадили могилу деревами і обвели дротяним плотом. На могилі мав стояти бюст Шевченка, зроблений з каменю одним різьбарем – самоуком з Косова, але польська влада заборонила ставити його, і бюст стояв у читальні аж до другої світової війни. Коли в 1939 році прийшла більшовицька армія, місцеві комуністи були такі зайняті творенням колгоспу і боротьбою з “ворогами народу”, що не мали часу поцікавитись пам’ятником Шевченкові. Закінчили могилу і поставили пам’ятник аж в 1943 році за німецької окупації. Відкриття і посвячення пам’ятника відбулось 27-го вересня 1943 року при великій участі народу з сусідніх сіл і з участю трьох священиків о. Михайла Киселя, пароха Балинець, о. Миколи Вонсуля, пароха Кулачковець, і о. Михайла Романчука, пароха містечка Гвіздець. Відбулось це свято тоді, коли над могилою Шевченка в Каневі гриміли гармати двох найбільших ворогів українського народу гітлерівської Німеччини й Москви, що билися за українську землю. Той пам’ятник стоїть у Балинцях і тепер.
Після закінчення першої світової війни громадяни відновили працю в читальні “Просвіти”, споживчій кооперативі і в товаристві “Сільський господар”. Крім того заснували нові товариства “Рідна школа”, “Відродження”, що вело антиалкогольну акцію, і гімнастичне товариство “Луг”. Головою якого був Стефан Войцехівський. Але “Луг” існував лише 3 роки. В 1927 р. польська влада заборонила його діяльність на тій підставі, що члени нібито виконують військові вправи. Замість “Лугу” постало в Балинцях в 1930 році перше товариство молоді “Каменярі”. На рік раніше, ніж повітовий союз “Каменярі” в Коломиї. Кожне місцеве товариство було досить активне. При читальні “Просвіти” був драматичний гурток, який досить часто давав вистави не тільки в Балинцях, але й у сусідніх селах. Був також хор, диригентом якого був довгий час учень директора Барнича Микола Демчик. Читальня “Просвіти” власними силами давала кожного року в березні концерт на пошану Тараса Шевченка, а в травні – на пошану Івана Франка. В читальні часто відбувались доповіді на різні теми, читальня придбала бібліотеку і передплачувала майже всі українці газети. Крім того, було багато індивідуальних передплатників української преси, наприклад до села приходило 52 числа тижневика “Народна справа”, 12 чисел щоденника “Новий час”, 22 числа “Громадського голосу”, понад 300 чисел журналу “Сільський господар” та інші журнали й газети (“Каменяр”, “Дзвіночок”, тощо).Великий поступ зробило село на полі кооперації. Два роки після відновлення споживчої кооперації, її членами були вже майже всі громадяни села. Стали членами також дві жидівських родини, які жили в Балинцях, бо хотіли користуватись товаровою дивідендою, яку кооператива давала своїм членам відповідно до закуплених ними товарів (товаровий зворот). Клич “свій до свого” промовляв до людей так, що незабаром єдина в селі приватна крамниця збанкротувала. А обороти кооперативу зростали з року в рік, і кожного року вона давала членам товарові дивіденди. Коператива не тільки продавала своїм членам товари широкого вжитку, але також купувала в селян сільськогосподарські продукти, наприклад: кури, яйця, зерно і збувала їх у місті через кооперативну мережу. Наші кооператори не боялись конкуренції з боку приватних торгівців збіжжям і відкрили в містечку Гвіздці зерновий магазин, який скуповував у селян збіжжя і відправляв його до Центросоюзу у Львові або на призначене ним місце в якомусь іншому місті. Кооператива відкрила дві допоміжні крамниці (філії) – одну в містечку Гвіздці, поблизу крамниці польського “Кулка рольнічного”, яка згодом цілком занепала, і другу в Балинцях. В центральній крамниці працювали три крамарі, у гвіздецькій філії два і балинецькій – один. Для своїх членів кооператива закупила машину для очищення зерна на насіння (трієр) і велику вагу для важення худоби.