„Марко Черемшина”
Справжнє прізвище – Іван Юрійович Семанюк.
Народився 13 червня 1874 р. в бідній селянській родині в гуцульському селі Кобаки на Івано-Франківщині.
Батько дружив із видатним буковинськім письменником Юрієм Федьковичем.
У 1889 р. вступив до Коломийської гімназії. Старанно вчився, багато читав, беручи книжки в бібліотеці таємного гуртка, організованого гімназистами, познайомився з українською, російською, світовою літературою.
Закінчив юридичний факультет Віденського університету, паралельно займаючись літературою. Перекладав, у 1897-1898 рр. надрукував оповідання „Нечаяна смерть”, цикл поезій у прозі під назвою „Листки”.
В газеті „Буковина” та „Літературно-науковому віснику” почали з’являтись новели, що склали збірку „Карби”. В 1901 р. вона вийшла окремою книжкою. Ця збірка одразу поставила Марка Черемшину в ряд кращих молодих українських письменників.
У збірці „Карби” Марко Черемшина змалював поневолену цісарською Австрією сплюндровану і вбогу Західну Україну, особливо карпатську частину – Гуцульщину. У його новелах ми бачимо реального селянина, гуцула, тяжко гнобленого і доведеного до відчаю нуждою. Письменника найбільше цікавили складні душевні драми героїв, які він розкривав вражаюче переконливо і психологічно достовірно. „Карби” – автобіографічна новела.
Наступні новели справляють враження мозаїчних картинок. Вони – окремі деталі мозаїки, з якої складається загальна картина страшних бідувань селянина-гуцула, - працьовитого, щирого, чесного, але завжди голодного, змореного роботою і обідраного, здебільш приреченого на загибель.
До збірки увійшли такі прекрасні твори: „Святий Миколай у гарті”, „Раз мати родила”, „Більмо”, „Зведениця”, „Злодія зловили”.
У новелі „Злодія зловили” письменник розповів страшну історію сироти Юри Приймаковського, у якого померли батько й мати. Лихварі забрали все майно, яке було у родини. Доля хлопчика, що лишився сиротою, нікого не хвилювала. Доки достигали лісові ягоди, харчувався ними, але коли вони скінчились, дитина три дні голодувала. Зустрівши корову багатих господарів, він „прикляк корові до вим’я, пригорнув дійки до своїх засохлих уст і ссав...”. Та власниця корови, „церковна сестриця” Фенчучка, впіймала „злодія”, жорстоко побила його, а потім її чоловік, досхочу позбиткувавшись над сиротою, обстриг йому голову, бо так карали невиправних злодюг. Звіряче єство пана, який втратив людську подобу, вражає і сучасного читача.
Після виходу першої збірки на півтора десятиліття відійшов від літературної праці, з дипломом доктора права працював помічником адвоката, а потім у Снятині, спільно із Стефаником, відкрив адвокатську канцелярію.
Влітку 1914 р. почалася перша світова війна, що прокотилась по західноукраїнських землях. Черемшина веде „Щоденник”, в якому записує свої враження від подій, які він спостерігає, і незабаром повертається в літературу, почавши писати антивоєнні твори, які увійшли до збірки „Село вигибає”. Збірка вийшла в 1925 р.
Перша світова війна принесла багато лиха землякам Марка Черемшини. Не випадково збірку, куди увійшли антивоєнні твори, автор назвав „Село вигибає”. До неї письменник включив новели „Село потерпає”, „Перші стріли”, „Зрадник”, „Село вигибає”.
Твір „Село потерпає” – своєрідний заспів, яким починається збірка. Бої ще далеко, а вже тремтить село, бо ще війни не бачить, але чує. Ревуть гори. Австрійські війська відступають, наступний бій має відбутися в селі. І від властей надійшов наказ всім селянинам залишити домівки. Тікають гнані війною люди невідомо куди, забираючи злиденне майно. Тривожний настрій, переляк, страждання селян передав Черемшина з великою художньою силою.
Художні засоби, якими він скористався, - паралелізми, персоніфікації, символіка. Не тільки нещасні люди, а й місяць перелякався, тікаючи за гори і вказуючи блідим пальцем на спорожніле, немов мертве, село.