Місто над Прутом
Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячо¬літь. Археологи виявили на околицях сучас¬ного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій місцевості жи¬ли племена, які залишили після себе відому трипільську культуру.
Археологічні знахідки разом з писемними джерелами засвідчують, що Коломия нале¬жить до найдавніших галицьких міст. Пер¬ша літописна згадка про неї йде від 1241 ро¬ку, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто воїн, як військо-ва фортеця, що охороняла Попрутську обо¬ронну лінію на південному заході Давньо¬руської держави. На думку археологів форте¬ця вже існувала в середині XII ст., коли кор¬дони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю і основного сухопутного торгового шляху — Берладської дороги, що вела з Га¬лича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири головні військові форте¬ці — у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чер¬нівцях.
Археологічні пам'ятки Коломиї належать до різних історичних епох. Коломия істо¬рично прив'язана до Берладської дороги, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір відома серед коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високім пагорбі над річкою Чор¬ний потік стояла військова фортеця — перший укріплений центр первісної Коломиї. І був навпроти фортеці, як і в кожному дав¬ньоруському місті, торговий майдан,
а на півден¬ний схід від укріплення на високому лівому березі річки розміщувалось велике міське поселення.
Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в сере¬дині XIII ст. під час монголо-татарської нава¬ли. І цілком можливо, що й Коломийська фортеця була спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коло¬миї знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір. В документах за 1411, 1448 та 1517 рр. мова вже йде про нього як про оборонний за¬мок в Коломиї.
Та часи змінились на гірше, і в середині XIV ст. галицькі землі захопила Польща і вже з того часу чужинці не покидали коло¬мийських вулиць. Чужинці стали господаря¬ми замку. На їх замовлення добиралися ко-льори першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане місту в 1405 р. Магдебурзьке право.
Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на півдні до ста¬рих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід.
Для економічного зміцнення містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на влас¬ну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.
Покуття, а рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і по¬стійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. В 1411 р. місто з усім Покуттям було продане на 25 ро¬ків молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утри¬мання.
В 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ва¬тажка Івана Мухи.
Напади чужинців розпочались на початку XVI ст. та особливо почастішали в першій по¬ловині XVII ст., що привело до великої руїни. В 1498 р. турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік, палили покутську землю. В 1502 і 1505 роках Коло¬мия була спалена, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломиян, місто було спа¬лене в 1589 р., а населення було або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир, вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Сту¬дентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах монастир¬ського цвинтаря.
В 1612р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р.— чотири рази, в 1621 та 1624 роках по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді три¬чі була спалена і зруйнована. Польська хро¬ніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 р. в запис, що татарами місто «з грунту знесе¬не». Під час чергового нападу в 1626 р. в міс¬ті вже нікому і нічим було чинити опір воро¬гові.Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи незахи¬щеність міста перед нападами чужинців, а також близькість будинків до Пруту, що по¬стійно своїми водами завдавав шкоди коломиянам, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок був вибудований на па-горбі, на якому пізніше розмістилось подвір'я міської гімназії. Підступи до нього з півден¬но-східного боку заступав великий став, за¬лишки якого ще й сьогодні знаходяться в ра¬йоні вулиці В. Винниченка (колишня вулиця Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами, а також, гли¬бокий рів з водою. В'їзди в місто з боку Снятина на Обертина перекривали звідні мости.